Главная » Репортажи » У Харкові «Za Jazz!» -- і тост, і стаття

У Харкові «Za Jazz!» — і тост, і стаття

03.09.2008

ZaJazz Fest

22 серпня Харків розпочав свій новий джазовий сезон досить потужно і весело. Kharkiv Za Jazz Fest потішив харків’ян і гостей першої столиці України (щоправда, радянської) цікавим підбором учасників і прекрасною аурою. Саме це дійство, яке дуже й дуже пристойно організували благодійний фонд «Харківський театральний центр» і продюсерський центр «KoKawa Jazz», відбувалося на майданчику презентаційно-виставкового центру «Радмир Expohall» просто неба.

Незважаючи на те, що це місце досить віддалене від центру, публіка вщент заповнила призначену для концерту територію. Та й погода в цей день була явно на боці джазменів. Найкраще саму ідею цього фестивалю виразив один з його учасників – вірменський музикант Ваагн Айрапетян, клавішник чудового гурту «Катунер», тим самим продемонструвавши блискуче вірменське почуття гумору, яке, виявляється, буває не лише в співробітників вірменського радіо, та глибоку мудрість Кавказьких гір. І справді, «за джаз!» - може бути чудовим тостом. Це може бути і… кримінальна стаття! А крім цього, це ще й певний напрямок – вихід за межі того, що традиційно прийнято вважати джазом. Адже сучасний джаз уже давно вийшов за рамки тих форм, з яких він колись починався.

Вів цей захід дотепно й змістовно, красиво й україномовно знаний в Україні радіожурналіст, а до того ж і музикант, Роман Коляда. На екрані перед сценою можна було побачити чудову піщану анімацію у виконанні Даші Пушанкіної. Цій дівчині варто виразити окрему подяку, адже весь цей час – а фест тривав з сьомої й аж до дванадцятої ввечері – вона тішила глядачів забавними, чудернацькими й разом із тим глибокими малюнками, які були зроблені лише з самого піску на звичайнісінькій білій дощечці. Причому, тематика творів була геть різноманітна й фактично за весь цей час малюнки не повторювалися! Даша старалася створювати їх у відповідності до почутої музики, і це в неї виходило.

Відкривати фестиваль випала честь звісно ж місцевим музикантам під чуйним керівництвом відомого в Україні піаніста й клавішника Сергія Давидова. Зібравшись у такому складі вперше, джазмени назвалися Kharkiv Za Jazz Band. Гурт, у якому крім власне Давидова ще були й молоді музиканти Артем Васильченко (тенор-саксофон), Дмитро Мороз (бас-гітара) та всім добре відомий ударник Олександр Лебеденко. А ще в цій компанії оселився й DJ Жук. Гурт грав сучасний ф’южн, який іноді завдяки зусиллям ді-джея набував надсучасного клубного звучання. Своєрідним відкриттям можна вважати саксофоніста Артема Васильченка – він запам’ятався не лише ретро-виглядом (може, через свій стильний кашкет?), а й досить зрілою грою на своєму інструменті. А ще було приємно чути, що темами для цього музикування часто були… українські народні пісні. Чутливе й уважне вухо могло в цих прифанкованих ритмах розчути, скажімо, «Ой не ходи, Грицю, тай на вечорниці» або «Ніч яка місячна зоряна, ясная…». Мені загадуються слова Квінсі Джонса, які раніше часто любив цитувати в своїх передачах страшенно шанований мною Олексій Коган: «Чого ви граєте нашу музику? Грайте свою!».

Перейняли естафету інші молоді харківські джазмени - Magnifika Group. Молоді хлопці запропонували слухачам бадьорий фанківський джаз-рок, часто доволі складний гармонічно й ритмічно. Недаремно в їхньому репертуарі знайшлася й чудова й складна річ, фактично стандарт, Some Skunk Funk од братів Брекерів. А ще вони потішили мене гарною українською мовою та дотепними назвами композицій – «Майже як», «Сором’язливий злодій» тощо. Чільник гурту, клавішник Юхим Чупахін, крім цього проекту має й суто акустичний «Акустик-квартет», при цьому він встигає ще й грати на роялі у відомого в Україні та за її межами Сергія Бабкіна з «П’ятниці». До речі, інший учасник гурту 5’nizza, а зараз лідер гурту SunSay, вокаліст Андрій Запорожець був помічений серед глядачів фестивалю. Звісно, пошук власної стежини в джазі в музикантів «Магніфіки» ще попереду, а наразі в них є шалений драйв і прекрасне володіння своїми інструментами. А це вже дуже й дуже багато.

Zventa Sventana

Далі настала черга гостей. Російський гурт Zventa Sventana, назву взято з містично-езотеричного твору «Троянда світу» російського письменника Данила Андреєва, цілком спокійно міг би бути й гедлайнером фестивалю. Для мене це справжнє відкриття! Річ у тім, що гурт виконує автентичні російські народні пісні, але от "одяг" для цієї автентики вони знаходять дуже різний – тут і класичний джаз, і реґґі, і м’ясний фанкище і ще купа всього. Цікаво, що за ді-джейським пультом гурту стояв Юрій Усачов, відомий багатьом учасник популярного російського проекту «Гості з майбутнього» («Гости из будущего»). Там в нього радше комерція, а Zventa Sventana, за його ж власними словами, - це для душі. Між іншим, він же був і автором аранжувань. Шкода, що з живих музикантів у Харкові був лише прекрасний гітарист Олександр Папій та блискучий духовик Сергій Клевенський, який грав просто на всіх духових інструментах різних народів світу – від різних там пищиків до кози-дуди (тобто волинки). Річ у тім, що барабанщик і басист гурту, на жаль, підхопили застуду. Звісно, в повному складі, з живою ритм-секцією, гурт звучав би ще краще, проте й без цього це був повний завал.

Справжньою родзинкою гурту є дві вокалістки – Тіна Кузнєцова та Олена Романова. Ці дівчата є самим уособленням стилю гурту. Тіна, кирпатенька, повновида, з великими очима, - ну просто тобі викапана ілюстрація типажу російської сільської красуні з середньої смуги Росії. «Це, напевно, явно фолковичка», - подумав я. Друга, Альона, - з афрокосичками, пластична, в яскравій сукні та з прикрасою-трояндою у волоссі. Пофарбуй її в шоколадний колір – і ось тобі справжнісінька африканка або бразильська зірка боса-нови. «А це, певно, справжня джазменка», - вирішив я.

Виявилося, що все навпаки! Тіна – спочатку була суто по-джазовому орієнтована, а от Оленка – знавець російського фольклору. А разом ці панянки в товаристві трьох чоловіків просто поставили на роги всеньку аудиторію. Чудово відчуваючи публіку, вони не лише прекрасно співали й імпровізували, але й сипали дотепами направо й наліво. Дивовижно, як народна музика у виконанні гурту чудово вписувалася в джазові аранжування! А на додачу Тіна з Альоною ще й граційно рухалися на сцені, неначе якась жіноча вокальна група з гурту Боба Марлі. Браво!

Мені вдалося поспілкуватися з музикантами, які дуже переживали за те, як сприймуть їхню музику в Україні. Даремно – гурт просто не хотіли відпускати. Зараз музиканти готують новий альбом, куди збираються включити й… давню українську народну пісню, яку вони зараз розучують. Нехай їм щастить! І знову згадується Квінсі Джонс – варто все-таки грати своє, адже чуже гарно грають і без нас.

Ваагн Айрапетян

Продовжили дивувати й зносити дах харківській публіці вірмени «Катунер», що в перекладі значить «коти». Крім участі в цьому гурті, майже всі музиканти грають у Armenian Navy Band, одному з найкращих у світі гуртів у жанрі world music. Найближчим часом «коти» планують і поспівпрацювати із Сержем Танкяном, чудовим американським рок-музикантом і вірменином, вокалістом уже неіснуючого «важкого» гурту System of a Down. На фестивалі «коти» представили програму, де джазові, фанківські, блюзові й навіть по-академічному монументальні музичні теми сполучалися з вірменським фолком. Не обійшлося й без традиційних для Вірменії бубнів та інших барабанів і, звісно ж, дудука. Але головне, як це було зіграно! Віртуозно, запально, завзято… Розігріта росіянами публіка почала танцювати. «Катунер», так само, як і Zventa Sventanа, просто був змушений грати на «біс». А дух Квінсі Джонса й на цей раз ходив навколо сценічного майданчика й посміхався.

Поставити крапку у фестивалі «Харків За Джаз» мусила француженка західноафриканського походження Міна Аґоссі. Цю вельми привабливу пані вважають засновницею стилю voice-n-bass. Хоча ще понад 15 років тому в українському місті Дніпропетровську з’явилася команда «Я і мій друг грузовик» (зараз «…І мій друг грузовик»), яка, все-таки, першою почала співати (щоправда, в далекому від джазового стилі) лише під акомпанемент бас-гітари та ударних. Міні сказали про це на прес-конференції, і вона була неабияк здивована, виявивши бажання послухати українській гурт. Цікаво, що в когось із присутніх він випадково (випадково?) виявився із собою. Тож культурний обмін між Україною та Францією, що почався з наших козаків на їхніх теренах, продовжується!

Мина Агосси

Міна, за її власними вловами, не планувала бути співачкою, вона вивчала сценічну майстерність і мріяла бути клоуном. Щасливий випадок одкрив у ній співацький талант. На сцену в Харкові вони вийшла разом із своїми постійними музикантами – віртуозним контрабасистом Еріком Жако та японським барабанщиком Ісіро Оное. Не знаю, можливо, в Західній Африці, де Міна вже в свідомому віці шукала свого коріння, вона опанувала і якусь давню магію. А може, це студії сценічної майстерності далися взнаки. Хай там як, але пані Аґоссі влаштувала справжню містерію своїм виступом - вона остаточно позносила стріхи всім, в кого вони ще якимось дивом (після росіян і вірменів) лишилися на своїх звичних місцях.

Від співу й вигляду француженки віяло такою шаленою енергетикою і сексуальністю, що байдужим зостатися можливості не було. Один хлопчина, a crazy freak, на певний час затьмарив собою харизматичну співачку, адже виробляв такі вихиляси й так вигарцьовував, що всі погляди були прикуті тільки до нього. На місці Міни я б моментально його взяв в штат гурту як постійного танцівника.

Під час виступу я зрозумів співачки, що запис на платівки – це не її формат. Справді, я не знаю, чи сподобалася б мені Мінина музика на CD, навіть не певен, але наживо вона була просто неперевершена.

Японський ударник Оное-сан, повна протилежність своєму статечному й стриманому на сцені французькому колезі з контрабасом, претендував на місце другого фронтмена гурту. Він грав настільки емоційно, що аж дух запирало. А коли в одній пісні він почав несамовито гатити по барабанах, Роман Коляда влучно зауважив, що самураї – це ті ж самі козаки, тільки дуже знервовані. Насправді, японець був просто фантастичним і «нервувався» лише в тих місцях, де треба. Під час виконання блюзу на сцену вийшли й інші учасники фестивалю. Спільний джем був справжнім святом імпровізації: Артем Васильченко радував своїм саксофоном, а Ваагн Айрапетян показав, що він не лише чудовий клавішник, а й прекрасний вокаліст, з дивовижним чуттям скету.

Фестиваль закінчився фактично опівночі на якійсь скажено веселій ноті. Це й не дивно, адже взагалі-то столиця Слобожанщини – місто специфічне. Харків – місто джазове, кажуть одні, маючи на увазі велику кількість українських джазменів, що її нам подарувало це місто, - від Skhid-Side до Сергія Давидова. Харків – місто гіп-гопівське, скажуть прихильники «Танку на майдані Конго». Ні, Харків – місто бардівське або ж альтернативне, заперечать інші, згадавши Марічку Бурмаку, проект «Люк» та гурт 5’nizza. Харків – місто літературне, доводитимуть філологи, адже саме тут з’являються чудові митці, починаючи від поетів так званого «розстріляного українського відродження» й закінчуючи нашим сучасником Сергієм Жаданом. З таким же успіхом всі, хто серйозно займався бальними танцями, знають, що Харків – справжня танцювальна столиця України, адже саме тут, а не в Києві чи Львові, найкращі клуби й тренери. А ще Харків – місто театральне, тут народжувалися найвідоміші українські театральні проекти останніх років. Правда ж полягає в тому, що це місто наділене якоюсь особливою атмосферою, що сприяє творчості в усіх її проявах. Може, саме тому всі культурні події в Харкові, і джазові фестивалі зокрема, настільки відрізняються від подібних подій в інших українських містах?

Усі відео з опен-ейру - на офіційному YouTube-акаунті фестивалю