Главная » Репортажи » Lenin sucks, Soskin rules

Lenin sucks, Soskin rules

26.04.2006

Mark Soskin, Андрей Арнаутов, Дмитрий Александров, Алик Фантаев, Алексей Коган

21-22 квітня в київському джаз-клубі А7 відбулися концерти видатного американського піаніста Марка Соскіна й Kyiv All Jazz Stars Band. От і справдилася давня мрія Дмитра Александрова – за його ініціативи до Києва приїхав чудовий американський піаніст, а крім того, ще й прекрасний педагог, Марк Соскін. Приїхав вдруге, аби пограти з українськими джазменами. Це той самий Марк Соскін, який грав разом із Сонні Роллінзом і ще цілою купою джазових зірок та брав участь у створенні саундтрека до популярного серіалу «Секс і місто». Концерт був організований за підтримки журналіста В'ячеслава Криштофовича-молодшого, власника джаз-клубу А7 Еріка Айгнера та арт-директора цього клубу Олексія Когана. Насправді справою приїзда Соскіна до Києва займався ще українсько-германський саксофоніст Гьотц Грюнберг, що виконував обов'язки музичного директора А7, але за декілька тижнів до події він, за особистими обставинами, вирішив повернутися до своєї історичної Батьківщини.

Компанію в музикуванні поважному американському гостеві склали дуже відомі київські «котяри» (cat – музикант, амер. сленг) – саме саксофоніст Дмитро «Бобін» Александров, контрабасист Андрій Арнаутов і барабанщик Алекс Фантаєв. Два концерти в клубі А7 стали справжнім святом для небайдужих до джазу киян.

На першому концерті, 21 квітня, я не був присутній. Можливо, це й добре, адже за свідченням гідних довіри очевидців тоді все склалося не найкращим чином: були негаразди зі звуком, постійно щось вилітало, та й українці з американцем ще не зовсім зігралися. Якщо це так, то мені, напевно, в черговий раз пощастило – є в мене така схильність. Бо я потрапив на по-справжньому чудовий концерт, отримавши від музики купу задоволення й гарних вражень, нічим, при цьому, ці враження не зіпсувавши.

Отже, 22 квітня. Часи змінюються, як співав Боб Ділан, і ніхто з присутніх, мабуть, так і не згадав, що це число в радянський час було священним – саме тоді народився ватажок світового пролетаріату Володимир Ілліч Ленін. Точніше, не згадав би, якщо б не люб’язне нагадування ведучого концерту Олексія Когана, який також не впустив можливості нагадати аудиторії ще один цікавий і вельми важливий факт – у Києві вождь пролетаріату не бував жодного разу. Щодо мене, то я цим фактом завжди пишався не менше, ніж приїздом до Києва Ференца Ліста й відвідинами Бетховеном Контрактового ярмарку. А після концерту я зрозумів, що до мого особистого списку чеснот рідного міста можна сміливо додавати ще одну – тут виступав Марк Соскін. Але про все по черзі…

Перше, що мене вразило, так це кількість людей у клубі А7. Таке тут, на жаль, побачиш не часто. Звісно, не варто казати, що це був ажіотаж, але всі сидячі місця в приміщенні були щільно заповнені. Це тішило й піднімало настрій. Сам Марк Соскін виявився невеликим на зріст лисим чолов’ягою з дуже м’якою й відкритою посмішкою. Як людина він одразу викликав довіру й симпатію. А в його музичній майстерності ми ще мали пересвідчитися.

Мушу зізнатися, що перед початком концерту я мав деякі побоювання щодо злагодженості звучання й спільного порозуміння між членами новоствореного українсько-американського джаз-гурту. І це було ще до розмов про вчорашній концерт – просто дуже вже кортіло, щоб наші хлопці не підкачали. Чогось я майже зовсім не переживав за Бобіна, будучи впевненим, що із Соскіним вони знайдуть спільну музичну мову. А ось на предмет ритм-секції я чогось хвилювався. Не стосовно Арнаутова та Фантаєва особисто - їх професійність стоїть поза сумнівами, - а взагалі: адже незіграність траплялася і серед класиків джазу... Не знаю, чомусь таке відчуття з'явилося, і дух перед початком я трішки затамував. Але мої побоювання виявилися даремними: з перших тактів я нутром відчув, що наші – на рівні. Бобін, як і очікувалося, був в ударі. Алекс, цей наш Елвін Джонс, своєю грою демонстрував, що барабани – це не лише ритмічність, а й музичність. А "контрабандист" Андрій Арнаутов показав себе не лише як вправний басист і чудовий соліст, а й як цікавий композитор: його тема "Voices" справила враження глибокого й вдумливого музично-імпровізаційного мислення.

Окремо, як і годиться для зірки такого рівня, варто зупинитися на грі самого Марка Соскіна. Річ у тім, що його розкуте виконання та щільний каскад імпровізацій часом настільки поглинали мою увагу, що інші троє учасників квартету видавалися своєрідним тлом. Це тривало лише мить, потім у фокусі знову були всі четверо. І не треба думати, що це від недостатньої майстерності наших музикантів – ні, ні й ще раз ні! Як я вже казав, вони дійсно були на рівні й продемонстрували себе з найкращих боків. Радше тут справа в якійсь чарівливій, місткій і енергетичній манері гри самого маестро Соскіна і, на мою думку, в його життєвому досвіді та людських якостях, які не можуть не позначатися на музиці, яку він виконує.

Квартет грав переважно авторську музику – композиції Бобіна, Арнаутова й самого Соскіна. Десь після третьої композиції Марк підійшов до мікрофона й вельми непоганою, як на американця, що перший раз у Києві, українською мовою привітав присутніх, на останок сказавши, що він "радий грати із чуваками з України". Ця фраза мала очікуваний ефект – глядачі аплодували вже не тільки музиці й виконавській майстерності пана Соскіна, а і самій його особистості, дуже добрій і відкритій. Судячи з хитренької посмішки Олексія Когана, я не мав жодних сумнівів щодо того, хто в цьому випадку був учителем мови. Здається, пан Соскін вже дано не єдиний із джазменів світового класу, яких Коган з успіхом "українізує".

Одну річ маестро зіграв соло, примусивши присутніх пригадати, що він до того ж і чудовий виконавець латиноамериканської музики. Але в цьому плані наші музики теж не залишилися в ар'єгарді, адже всі троє є членами запальної строкатої ватаги "Kyiv Salsa Kings". Арнаутов, доречі, грав сальсу в Америці; загальновідомо також, що він навмисно їздив до Ямайки, щоби навчитися автентичній манері гри південної музики. Словом, яке їхало – таке й здибало, і остання композиція це підтвердила: Марк, Бобін, Андрій і Алекс добряче пройшлися по кубинських ритмах, не залишивши байдужими нікого з присутніх. Біс і овації було чесно заслужено.

Дивлячись на Марка Соскіна після концерту, я помітив, як у нього горять очі і, довіряючи власній бездоганній інтуїції, зрозумів: йому сподобалося грати з українцями, він ще приїде до нас – напевно, і як виконавець, і як педагог, ми ще зустрінемось із цим прекрасним музикантом і приємною людиною. We're going to meet again!