23.10.2008 
Цього року фестиваль "Jazz Bez" досяг неймовірних розмірів. Досить тільки подивитися на його програму, аби навіть досвідченому джазовому організитору стало ніяково. Тому ми вирішили поговорити про специфіку організації фесту-2008 із Маркіяном Іващишиним – директором фестивалю “Jazz Bez”, директором мистецьких об’єднань «Дзиґа», «Неньо», «велика постать», меценатом та першорушієм багатьох мистецьких явищ у Львові.
Чи ставите ви собі якісь обмеження щодо росту фестивалю? Є відчуття, що за три-чотири роки павутиння “Jazz Bez” дістанеться половини Європи. Чи не боїтеся, що кількість (міст, концертів, акцій) переважить якість?
В принципі, сама ідеологія назви фестивалю не передбачає якихось кількісних обмежень ні в часі, ні в просторі. Але зрозуміло, що у всьому є межа, як би нам не хотілось це заперечити. Думаю, що в теперішніх умовах цьогорічний фестиваль вже переступив межу здорового глузду, як для України. Хоча, напевне, для багатьох цьогорічний “Jazz Bez” в реаліях українського “політичного безчасся” стане психологічним порятунком і можливістю виконати свій громадянський обов’язок, “проголосувавши за Джаз” (враховуючи можливість співпадання в часі фестивалю і виборів).
Страх того, що масштаби, складність логістики, безгрошів’я можуть вбити внутрішню ауру фестивалю, є завжди. Але це проблема, яку треба вирішувати повсякчас. Такою самою загрозою може бути заспокоєність, лінь та бажання зупинитись на зробленому.
Ми на «Дзизі» дотримуємось філософії: ліпше робити помилки і виправляти їх, ніж не робити нічого. З відстані восьми років (часу існування “Jazz Bez”) зауважуєш, що всі невдачі чи прорахунки є локальними, а бацила хвороби на хорошу музику якщо не стала епідемією, то, як мінімум, отримала зриме поле «носіїв» та «пацієнтів», яких із кожним роком, з кожним фестивалем чи концертом стає більше. І нема на то ради.
Що за смілива людина займається логістикою фестивалю? :)
В логістиці фестивалю насправді нічого складного немає. Правда, є кордон з Польщею, але й там (на кордоні) “Jazz Bez” вже має своїх адептів у мундирах. І головне, музиканти джазу, не зважаючи на свій зірковий статус, з готовністю йдуть на жертви у побутових питаннях заради ідеї існування фестивалю на двох сторонах кордону в багатьох містах в один час.
Під час самого фестивалю офіс «Дзиґи», безперечно, нагадує штаб якогось кумедного фронту, але це окремий кайф, коли з трьох-чотирьох міст одночасно отримуєш інформацію «все супер, ми порвали зал, зараз по 100 коньяку – і на джем».
Чи вірно я розумію, що ідея мандруючого ДжазБезу сьогодні полягає в тому, аби залучати музикантів з конкретних міст та робити концерти в цих конкретних містах, возячи музикантів колом по них? Чи я помиляюся?
Насправді, як і вісім років тому, так і зараз ми з організаторами з польської сторони маємо дещо різні цілі. Якщо для наших друзів з Польщі “Jazz Bez” чітко позиціонується як «Джаз Без кордонів», то ми радше експлуатуємо фестиваль для створення джазового середовища в різних містах України. На цей час ми можемо стверджувати, що у Львові та Тернополі відбулись певні незворотні джазоутворюючі процеси, є стале середовище слухачів, клуби, заангажовані музиканти, невелика, але якісна когорта критиків і, головне, творчий процес та експеримент.
Як ви будуєте стосунки із локальними джаз-організаторами? Майже все джазове життя тримається на конкретних людях, котрі, безумовно, зацікавлені в тому, аби в них була постійна аудиторія та не було конкурентів.
“Jazz Bez” в кожному конкретному місті роблять саме ці конкретні люди чи середовища і для них це, напевно, один із способів самореалізації і можливість, як мінімум, проведення ще декількох концертів. Хоча, напевне, найважливішим є комунікація та інтеграція, як на рівні організаторів, подвижників, так і в суто творчому плані.
Конкуренція є неможливою, бо в Луцьку займався джазом і займається “Jazz Bez-ом” Олег Баковський, у Севастополі – наші старі друзі, музиканти з «Fusion Orchestra», у Тернополі – середовище клубу «Арт-Шинок». Це саме стосується і польських Любліна та Ярослава. Цілком можливо, що у 2009 році в цих містах фестиваль не знайде свого продовження, але це буде добра спроба.
Як реагують локальні міські адміністрації на ваші іниціативи? Чи є підтримка? Який статус Джаз Без, на вашу думку, має у Львові? Який план максимум ви маєте щодо Львова в цьому відношенні? Адже фестиваль може стати окремим tourist attraction, як то кажуть, – чи не маєте бажання спільно попрацювати із якимись туристичними агенціями тощо?
Із владою, як завжди, з року на рік по-різному. Все надто суб’єктивно, особливо цього року, в період передвиборчих істерик. Ми напевно черговий раз собі скажемо «не заважають – і слава Богу». Хоча, мабуть, мисляча влада має усвідомлювати інноваційність подібних фестивалів і їх важливість для міст. Але, знову ж таки, не надто покладаючись на владу, ми залишаємось вільними, маємо право на суб’єктивність і безкомпромісність та й «живучість» наших проектів виглядає якось переконливіше.
Щодо туризму. Безперечно, хочеться щоб до Львова їздили, і заради доброго джазу також. Насправді на побутовому рівні – кнайпи, ресторани, бари – джаз у Львові заіснував і успішно витіснив «попсу», джаз став ознакою хорошого тону на «корпоративах». Це, як мінімум, дає можливість музикантами своїм фахом заробляти на шматок хліба. Але, безперечно, хотілося б, щоб у першу чергу існувала кава під джаз, а не джаз під котлету.
Надія на амбітну молодь, для якої творчість та інноваційне музикування є повноцінним і духовним, і матеріальним способом самореалізації.
Щодо турів на “Jazz Bez”, цього року попробуємо співпрацювати з тур фірмою «Вербена». Хоча, як завжди, основною підставою взаєморозуміння стала ірраціональна любов до доброї музики. Керівництво підприємства – «древні» і ще практикуючі адепти джаз-року.
Хто входить до команди організаторів ДжазБез? Чи маєте ви потребу в додаткових професіоналах? Як би ви охарактеризували становище із джазовим продюсуванням та спеціалістами в цій сфері в Україні?
“Jazz Bez” робиться Мистецьким Об’єднанням «Дзиґа» та друзями і постійними партнерами, – як Міхал Шуль з Саноку, Яцек Марцінчак з Перемишля, Олег Баковський з Луцька, клуб «Арт-Шинок» з Тернополя, Сергій Богдан із Севастополя, Борис Захаров та середовище «Za Jazz» із Харкова, Адам Халва з Ярослава, «Коза» з Любліна… Підтримують фестиваль Юрій Онух та Польський інститут в Києві, Міністерство культури та Посольство Литви, надіємось на підтримку фонду «Open Ukraine», та основне це глядачі в кожному з вище перелічених міст.
Щодо додаткових професіоналів. Безперечно, «Дзиґа» не виняток в Україні і кадрова проблема є гострою, особливо це стосується фахових критиків та аналітиків. Поки що послуговуємось власною інтуїцією, демонстративно випираючи право на суб’єктивність, хоча і свідомі, що це не надто фахово і рано чи пізно цю проблему треба буде вирішити. Думаю, що можливо і меншою мірою, але цей недолік притаманний всьому джазоутворюючому середовищу в Україні. Технології продюсування в українському джазі якось не надто кидаються у вічі. Певне тому, що бізнес-складова у нашому джазі майже відсутня. Хоча і в світі не сказав би, що джаз є складовою шоу-бізнесу.
Дякуємо за докладну розповідь!
Нечасто доводится встретить музыканта, который знает, что он делает. А если он может выразить идею словами – это находка для ценителя ...
Інструментальними творами Юрія Шаріфова повниться українська музика, його музичні дослідження – клондайк для музикознавців, чіткими ...
– Містере Пайн, Ви плануєте свій перший візит до України. Якими є Ваші очікування від публіки? Що Ви чули про українських любителів джазу? ...
Чим є варшавський фестиваль Jazz Jamboree для шанувальників джазової музики, пояснювати не треба. І так зрозуміло, що ці чотири склади ...
2 и 3 июля впервые в северной столице России, в Санкт-Петербурге, прошел великолепный праздник музыки -- международный фестиваль ...
