Чим є варшавський фестиваль Jazz Jamboree для шанувальників джазової музики, пояснювати не треба. І так зрозуміло, що ці чотири склади для меломанів просто святі. Навіть не віриться, що в такій близькій до нас – і за культурою, і за історичними перипетіями – країні, як Польща, протягом майже півстоліття (перший фестиваль відбувся 1958 року!) проходили і продовжують проходити концерти грандів і корифеїв джазу, чиї імена у нас вимовляються з благоговійним тремтінням у голосі.
Немає сенсу і в перерахуванні зірок джазової музики, що вшанували своєю присутністю наших братів поляків, – список буде надто задовгий. Та й відчуття білої заздрості, що виникне одразу після його оголошення, напевно, не дасть вночі спокійно заснути багатьом українським поціновувачам джазу. До того ж, мова зовсім не про це! Просто нам тепер, слава Богу, теж є чим пишатися, адже на останньому «Джаз Джемборі-2007» уперше за всю історію фестивалю брали участь українські джазмени.
Саме про це я вирішив поговорити з одними з учасників цієї знаменної для вітчизняного джазу події, найвідомішим нашим сімейним джазовим тандемом – з вокалісткою Ольгою Войченко і гітаристом Сергієм Капелюшком. А оскільки співрозмовники мої виявилися не лише чудовими музикантами, а ще і надзвичайно приємними людьми, то й бесіда наша точилася не тільки про останній «Джаз Джемборі».
Скажіть, хто Вас запросив на фестиваль?
Ольга: Першого вересня 2007 року мені подзвонив генеральний директор фестивалю «Джаз Джемборі» Пйотр Мльонка. Він назвався й запросив нас виступити на цьому фестивалі.
Він говорив польською?
Ольга: Ні, російською. Він, як виявилось, деякий час жив у Києві і встиг непогано опанувати російську мову. Спочатку я подумала, що це якийсь жарт (сміється). Але потім я зрозуміла, наскільки все серйозно, коли мова пішла про проведення акції «Варшава-Київ» і про те, що дирекція вперше за всю історію фестивалю вирішила запросити до участі джазові колективи з України.
Кого саме з українських джазменів було запрошено?
Ольга: Це були Володимир Соляник зі своїм гуртом, ми зі своїм гуртом, Night Groove, ManSound і Енвер Ізмайлов. Фестиваль триває близько місяця, тому кожен з українських колективів працював у свій визначений день.
А коли виступали Ви?
Сергій: Це було тринадцятого листопада – «щасливе число».
Скажіть, хто з музикантів з вами грав?
Сергій: Окрім нас з Ольгою грали Павло Шепета (фортепіано, клавіші), Валентин Корнієнко (контрабас) і Євген Селезньов (барабани).
Що Ви повезли на суд польських глядачів?
Ольга: Дирекції фестивалю сподобався матеріал нашого останнього альбому «Magic Dreams» і тому ми виступили саме із цією програмою.
Хто виступав цього вечора ще?
Сергій: Перед нами виступала відома польська співачка Гана Банашак, потім грали ми, а після нас Ґері Бертон і Рішар Ґальяно зі своєю ритм-секцією.
І як же Вас приймали поляки?
Сергій: Дуже добре. Зала була напхом напхана, і всі проходи біля вхідних дверей було зайнято! Був тривалий «біс», але ми не могли продовжити виступ, адже регламент не дозволяв, там з цим суворо.
Ольга: Тим паче Ґері й Рішар уже лаштувалися були грати і стояли, як то кажуть, напоготові.
Скажіть, а кому взагалі спала на думку ідея спільного фестивалю з Києвом?
Ольга: Напевно, членам фундації «Jazz Jamboree»: Мартині Войцеховській і Кшиштофу Садовському, а Пйотр Мльонка втілював цю ідею. Адже «Джаз Джемборі» – це не лише фестиваль, а ціла організація, що веде й іншими джазові проекти.
Сергій: Пйотр розповідав, що, живучи в Києві, він ознайомився з українським джазовим життям і вже тоді зі своїми польськими колегами вирішував, які саме колективи можуть гідно представити Україну на фестивалі. Останнім часом поляки нас дуже підтримують. Мова тут іде не тільки про джаз або про політику, але навіть і про українську літературу й українську культуру взагалі. У мене іноді складається враження, що українська культура для них важливіша, ніж для нас самих!
Ольга: Я гадаю, що це пов'язано зі спільністю наших культур, сусідським розміщенням на мапі та обопільною симпатією.
Скажіть, а як оцінили на фестивалі інших українських виконавців?
Сергій: Наскільки я чув, усіх наших приймали дуже добре. Поляки випустили відеофільм про фестиваль, який транслювався по Першому національному каналу в Польщі. Він складався з інтерв'ю з Енвером Ізмайловим, Ольгою Войченко, Рішаром Ґальяно і Ґері Бертоном, італійським піаністом Сосетті, польською співачкою Уршулою Дудзяк, а також з вокальними гуртами Take 6, Маnhatten Transfer і ManSound.
Скажіть, а які Ваші враження від польської публіки?
Ольга: Публіка просто шикарна! Вона чуттєва, вміє слухати і розуміє, що ти робиш.
Сергій: Так, звісно! Джаз у Польщі «культивується» з давніх часів. Той самий Jazz Jamboree проходить уже в 49-й (!!!) раз, не рахуючи інших джазових подій, тому і публіка там дуже підготовлена.
Ольга: Та і стабільно все це в них відбувається, навіть «шокова терапія» (так звані роки «перебудови» в Польщі) свого часу не перервала джазового руху. Джаз тут підтримують і на урядовому рівні. Скажімо, фестиваль «Джаз Джемборі 2007» проходив під патронатом дружини президента, пані Марії Качинської. Інформаційна підтримка фестивалю завжди на високому рівні! На моєму сайті є фото, де з афішею фестивалю розміром з 5-ти поверховий будинок у самому центрі Варшави.
Сергій: До речі, коли ми в 1994/1995 році мешкали і працювали в Польщі, ми були на цьому фестивалі як глядачі. Тоді ми слухали співачку Ноа, квартет Уоллеса Роні, Яна Ґарбарека і багато інших. Ми тоді попросту сиділи і насолоджувалися музикою. Ольга ще тоді сказала, що добре б коли-небудь виступити на цьому фестивалі, я точно пам'ятаю.
А Ви плануєте продовжувати контакти з Польщею?
Ольга: Чому ні? Залюбки. Організація чудова, професійні і грамотні звукорежисери (з ними не потрібно сперечатися про звук), шанобливе ставлення до кожного з музикантів і, що цікаво, немає відчуття «містечковості». Такий підхід до справи нагадав мені мої виступи в Токіо.
Сергій: Поляки хочуть підписати з нами договір на серію концертів у Польщі. Це нас дуже тішить. Шкода, що у нас в Україні немає жодної організації, яка б змогла джазовому колективу організувати гастрольний тур принаймні по Україні. Можуть запропонувати лишень разові концерти. Цього недостатньо!
Ось ми і перейшли до найболючішої теми…
Сергій: А від неї нікуди не подінешся! Знаєш, ще перед знаменитою Помаранчевою революцією в 2004 році ми ходили в Центральну громадську приймальню кандидата в Президенти В.Ф.Януковича, який тоді ще був прем'єр-міністром (усі зі своїм особистим горем, а ми зі своїм джазом). Ми фактично зробили звіт про жалюгідне становище джазу в Україні – про те, як закриваються джазові програми на телебаченні та радіо, про відсутність джаз-клубів, про те, що наші джазові виконавці не представляють Україну за кордоном, що держава практично нічого не робить у цьому напрямку і так далі і тому подібне Ми говорили про і відсутність джазу на наших «великих» сценах. Поза тим, у нас були конкретні пропозиції з поліпшення цієї ситуації. Ми наводили приклади, як ставляться до джазу в розвинених країнах. Наприклад, під час нашого гастрольного туру по Фінляндії ми дізналися, що на розвиток джазу в 2000 році Євросоюз виділив цій країні 5 млн. євро! І це притому, що там відбувається безліч джазових фестивалів, концертів і існує велика кількість джаз-клубів по всій країні. Уявляєш? Населення Фінляндії всього лише 5 мільйонів душ! Одне слово, секретар прийняв нашу петицію і пообіцяв передати її куди треба. Навряд чи вона справила враження на наших вищих чиновників, але, як не дивно, наші пропозиції почали потихеньку здійснюватися.
Ти бач! Це ж сила наміру, просто за Кастанедою!
Сергій: Гадаю, ситуація трохи змінилася, коли міністром культури стала Оксана Білозір. До речі, саме вона запросила Ольгу викладати в Університет культури і мистецтв на вокальну кафедру, після спільної участі в телепередачі в 2000-му році.
Ольга: А ще копію цього «послання» ми передали Петрові Полтарєву (речникові джазу в Міністерстві культури). Мені здається, що частину наших пропозицій він реалізував у своїй діяльності, за що йому велика подяка.
Сергій: У результаті, джаз таки прорвався на Майдан. У травні 2006 року в День Європи на головній площі країни пройшов спільний українсько-німецький джазовий концерт, у якому брала участь Ольга. І ось, знову ж таки, в 2005 році ми представляємо наш джаз у рамках Днів культури України в Польщі, а 2006 року і в Австрії. Такий ось пунктик теж збувся. Далі ми говорили про можливість проведення майстер-класів за участю зарубіжних музикантів. І ось, будь ласка, – Джазова академія.
Ольга: Треба сказати, що в цьому напрямку багато що робить і Олексій Коган. Одне слово, все це виявилося можливим за підтримки держави і меценатів.
Та зрозуміло. А як Ви ставитеся до того, що музикант у нас ще й організатор, і менеджер…
Сергій: В ідеалі музикант повинен мати свого агента, який би вів його справи, за хороші гроші, звичайно. Приміром, Луї Армстронг і Джо Ґлейзер. Себто один займається музикою, а інший – організацією.
Ольга: Але наразі, на жаль, багато організаційних, а іноді і фінансових питань, ми вирішуємо самі. Дуже хотілося б, щоб наші джазові продюсерські центри приділяли більше уваги українським музикантам (як це відбувається у Франції, приміром), оскільки зараз в Україні виступають в основному іноземці.
Питання про творчі плани уникнути, все-таки, не вдасться. Отже, над чим Ви зараз працюєте?
Ольга: Зараз ми готуємо нову програму для запису платівки і ведемо перемовини з декількома міжнародними агенціями про наші виступи, а паралельно Сергій іще пише дисертацію про джазове життя в Україні. Все в нас вийде!