Главная » Интервью » Юрій Шаріфов: «Для багатьох джаз виявляється арабською музикою»

Юрій Шаріфов: «Для багатьох джаз виявляється арабською музикою»

08.12.2010

Інструментальними творами Юрія Шаріфова повниться українська музика, його музичні дослідження – клондайк для музикознавців, чіткими ритмами його бас-гітари звучить знаний «Open Blues Band». Юрій Шаріфов розповів про своє відчуття музики, зокрема джазу, про те, яким він бачить сучасний український джазовий простір і про ностальгію за Польським радіо.

Про себе

«В музичних питаннях мене не надурити, бо музика – то для мене і професія, і хобі водночас. Моя перша освіта – скрипаль, звідси й натренований слух, а друга – музикознавець, тому на совісті маю багато наукових досліджень. А ще я член Спілки композиторів, і музику пишу чесно: симфонічну, камерну, інструментальну. Тобто я зі всіх боків підкований – спантеличити мене щодо музики практично неможливо».

Про формування смаку

«В музиці теж можна бути ремісником – робити музику професійно, але при цьому не мати цікавих ідей. А на ідеї впливають освіченість, виховання, культура. Моя дочка, приміром, ще маленькою в ліжечку лежала, і вже в навушниках слухала «Бітлів», Стіві Вандера. В неї смак – супер. Вона просто фізично не сприймає халтуру. А якщо дитина постійно слухала всяку фігню, якою зараз в Україні є «ТІК», Поплавський тощо, де рівень – нижче плінтуса, так і сформуються її музичні вподобання. Смак треба виховувати. І якщо людина раптово, наскоком намагається його здобути, це виглядає смішно. Так же, якби в Африці танцювали гопака. Ясно, що українці ліпше розуміють, як це. Проте арабської музики наших навчити важко, навіть професіоналам на це потрібен час, а п’ятирічна дитина, яка там виросла, вже досконало відчуває ці ритми. Для багатьох джаз виявляється арабською музикою. Люди все життя грають на баяні одну найпростішу мелодійку, а потім раптом беруть в руки саксофон – і я вже джазмен. А свідомість же не джазменська. Можна й на баяні грати джаз, але треба вирости джазменом – в голові то мати, і в серці».

Про Польське радіо і дитяче враження

«До мене радянська естрада не причепилася, бо я її змалку ігнорував. Ріс із Польським радіо. А там і джаз, і рок, і соул, і блюз, навіть естрада там якісна була. Я ще не ходив у школу, а вже налаштовував радіоприймач, згодом домашні завдання робив під ту музику. Західні радіохвилі, зокрема станції Люксембурга, до нас не долітали – приймач лише хрипів, а от Польське радіо добре звучало: сам накрутив, і мені сподобалось. До того ж батьки мене змалку водили в Оперний театр і до Філармонії. Там, іще до школи, в 4-5 років так вподобав гру скрипалів, що невдовзі попросився в музичну школу. З цього й розпочалась справа мого життя».

Про джаз і місто

«Джазова культура в Україні тільки зароджується. Її поки підіймають переважно ентузіасти, адже розвивати джазовий напрям у нашій музиці важко, однак останнє десятиліття принесло позитивні зрушення. У Львові, приміром, значно більше людей тепер відвідують концерти – це стало модно і гонорово. Хоч і не всі розбираються в тому, що і як грають джазмени, але, дедалі більше слухаючи, поступово вчаться розрізняти. Багато знавців колекціонують джазові платівки, постійно шукають нові цінні записи, обмінюються ними. Та й загалом у музичних магазинах виріс попит на джаз, хоча смаки, звісно, поки що наївні, проте вчитися всі починають з найлегшого – а як же інакше? Тільки так публіка згодом доросте до сприйняття складнішої музики».

Про миттєву творчість

«Чому хороших джазових музикантів менше, аніж тих, які виконують класичну музику? Візьмімо будь-яку музичну школу – навчання розпочинають із академічної музики. Бетховен, приміром, написав твір для скрипки чи для фортепіано, робота музиканта-початківця – тільки інтерпретувати. Освоїти техніку гри і, бажано, ще творчо підійти до неї – це, хоч і важка, одначе технічна, реміснича робота. А в джазі музикант заразом є і композитором. Він творить музику безпосередньо на сцені. На противагу, деякі члени Спілки композиторів можуть на папері маленький твір писати рік чи й декілька років – постійно перевіряють і виправляють. Джазмен же не може собі дозволити такої розкоші – він виходить до публіки і творить, як відчуває, без нот. Обличчям в обличчя слухачів – і грай. Грай!».

Про звукозапис

«Ми з «Open Blues Band» спеціально не записуємо платівку, бо граємо щоразу по-іншому, щоразу ліпше. Тому записувати композицію, яку ми невдовзі зіграємо цікавіше, не маємо потреби – ми вже не в тому віці й не того статусу, щоби комусь щось доводити. Ми задоволені, що своїми виступами шокуємо іноземних профі, які відмовляються вірити, що ми з України, коли граємо свою музику, правильно, автентично, так, як вона і має звучати. Тому й не поспішаємо записувати альбом – не хочеться залишати на пам’ять щось недовершене. Якби ми зупинились у розвитку, можливо, випустили би платівку, але не в Україні. Дешевше і швидше записуватися у США чи Великобританії, де студії працюють за світовими стандартами, аніж у нас мучитися із поганим звуком».

Про рівень джазування

«В Україні вже досить багато людей грають джаз, але рівень виконання в нас ще далекий від бажаного. Не порівняти навіть з поляками. Є окремі яскраві музиканти, є колективи, що роблять ставку на солідність, але загальний рівень у нас слабенький. Натомість закордонні музиканти легко перевершують наших у майстерності, незважаючи на те, є в них професійна освіта, чи нема. Їхній рівень формує середовище – де, приміром, вчився музиці чи вокалу Луї Армстронг?».

Про перспективи і талант

«Перспективний музикант в Україні повинен надзвичайно багато працювати. Головний рецепт – слухати тонни хорошої, якісної музики. Окрім удосконалення індивідуальної гри важливо багато грати в колективі – взаємодіяти, експериментувати. Тобто займатися музикою не можна просто так, по вихідних, це має бути щоденна кропітка праця, бажано віддавати їй весь день. Це, звісно, важко, але в кого більше таланту, той швидше досягає результату».