10.02.2008 
Чи є джаз в Україні чи це тільки уява небайдужих до цього культурного явища людей? Таке питання виникає у дедалі більшої кількості поціновувачів інтелектуальної музики. Спробуємо поглянути на проблему розвитку джазового мистецтва в нашій країні з різних точок зору, зважаючи на об’єктивні процеси, що відбуваються у всьому світі і знаходять відображення у всіх сферах людського життя.
Суспільство ХХІ століття – це суспільство споживання, що в переважній більшості користується плодами творчої та інтелектуальної діяльності фахівців з високих технологій, шоу-бізнесу, індустрії розваг, тощо. Культура, що стала часткою багатомільярдного ринку, орієнтована на величезні маси людей. Маскульт, одним словом. І джаз, цей геніальний музичний винахід ХХ століття, стає частиною цього маскульту. Звісно, митець має бути голодним для того, щоб творити на межі можливостей. Але справа в тому, що інформаційне суспільство нового тисячоліття розбещене через дедалі більше проникнення у побут технологій, покликаних значно спростити життя людини. Розбещене і ліниве. Тим часом всі прагнуть кращого життя, мірилом якого для багатьох є гроші, точніше їх кількість. Джазові митці – не виключення. Тож доводиться шукати легші шляхи заробляння цих самих папірців. І навіщо опиратися маскульту, якщо він ладен платити гроші за те, що пестить слух? Розслабся і руш за течією – нот всього дванадцять, все, що могли, вже придумали до нас – насолоджуйся життям і знімай собі вершки у вигляді гонорарів і глядацьких/слухацьких симпатій. А хто не вірить – той просто нічого не розуміє. Треба решті казати: "ми визнані, ми кращі, ми – класики світового джазу. А, ви не знали? Звичайно, звідки ж вам знати, ви ж тільки-но злізли з гіляки. Мерщій долучайтеся до взірців світової культури!" Приблизно так виглядає джазове сьогодення в Україні.
За останні п’ять років Україну відвідала така кількість першокласних джазових виконавців, про приїзд яких годі було й мріяти не те що за радянських часів, а ще десять років тому: Джо Завінул, Мейнард Фергюсон, Том Костер, Біллі Кабем, Ерні Уоттс, Джон Маклафлін, Джордж Бенсон і багато інших. У 2006 році їх кількість була рекордною. Достатньо згадати блискучі концерти Еріка Маріентала з Радіобендом Фокіна, Стенлі Кларка, Чіка Коріа та Гері Бертона, Manhattan Transfer, Take 6. Відвідуваність цих, без сумніву, визначних подій є достатньо високою, навіть з огляду на недешеві ціни на квитки. Здається, це мало б свідчити про підвищення цікавості української слухацької аудиторії до якісної музики. Втім, у це слабо віриться. Скоріше за все, виною тому підвищення добробуту населення, і відповідно, збільшення потреби у якісному відпочинку. А оскільки на Кіркорові були вже тричі, на Пугачовій – п’ять разів, і по разу на Сердючці та Поплавському (в бутність остатнього митця у кріслі народного депутата на його концертах можна було помітити чимало можновладців), то треба чогось новенького. О, джаз! А чому б не сходити на концерт, може колег зустріну. А якщо ні – то блисну завтра у сесійній залі. А свита дивиться у той самий бік і прямує на джазовий концерт. А загалом, у 2006 році придбали нових автомобілів на 40% більше, ніж у 2005 році. Десь на стільки ж зросла відвідуваність джазових заходів. Яскравим підтвердженням цієї гіпотези є те, що чим дорожчі квитки на концерт, тим більше квитків розходиться. Заради справедливості варто зазначити, що численні справжні любителі джазу переходять у платоспроможну категорію і готові платити чималі кошти за задоволення почути і побачити на власні очі людей, чиї записи, затамувавши подих, ловили вночі на хвилі "Голосу Америки". Але ж чи стало цих прихильників більше?
Нажаль, прихильників джазу в Україні не стало більше. Їх завжди було небагато, втім і не так мало. Вони слухали, привозили звідкілясь фірмові платівки справжніх майстрів, обмінювались ними, ловили "ворожі голоси", врешті творили самі. Достатньо згадати, приміром, ВІА "Водограй" і їх блискучу інтерпретацію Mercy, Mercy, Mercy Weather Report, чи авторські композиції Олега Коська та Олександра Шаповала: Спогад, Нічні метелики, Зачароване коло. Ще на початку "голодних" дев’яностих у Києві працювало принаймні три дитячих (!) біг-бенди: Петренка, Гудими, Ужакова, не кажучи вже про знаменитий криворізький. Музичні школи були переповнені, на естрадне відділення училища ім. Глієра був величезний конкурс, а відомий в джазових колах флігель, здається, гудів цілодобово. І де зараз ці люди? Хтось пішов у бізнес, хтось – виїхав за кордон, хтось – піднімає неіснуючу українську джазову культуру. У музичних школах конкурс тільки в класи вокалу. Маскульт і тут переміг – всі мріють отримати свій "шанс" в караоці на Майдані.
Звісно, можна сказати, що молодої зміни музикантів бракує через загальну етнографічну кризу, економічні чинники та ін. Але ж якість підготовки фахівців (скрізь, не тільки в музиці) падає не тільки через згадані причини! Діти теж стають лінивими: реферат можна знайти в Інтернеті, партитури – теж, а гарно грати на інструменті необов’язково – все одно двійку не поставлять, оскільки хтось же має платити за навчання.
Можна сказати, що молодь більше цікавиться джазом. Так, але чому? Через маскульт, знов-таки, бо треба ж чимось виділятись з маси. От наприклад, відвідує джазові концерти. І зразу формується новий імідж і зростає повага з боку оточуючих: "поглянь-но який культурний, слухає серйозну музику".
Можна зауважити, що головне – не причини, а наслідки. Але джаз – це винятково чесна музика. Треба бути чесними і сказати собі, що майже все, що відбувається в культурному (в тому числі джазовому) середовищі – імітація. Є форма, але немає наповнення. На цьому тлі, користуючись попитом, з’являються ділки, що влаштовують численні гастролі виконавців другого ешелону, видаючи їх за справжніх зірок. І люди в це вірять і йдуть на такі концерти, віддаючи гроші за, фактично, продукт неналежної якості. Але ж організатори справді ж тямлять у джазових тенденціях і користуються недосвідченістю слухача. А так можна загасити справжній інтерес до джазу, звівши його до рівня маскульту. Вихід для ділків від джазу – возити справжніх зірок. Чому до Вільнюса можуть привезти Артуро Сандовала, а до Києва –ні? Хочу Сандовала в Києві! І заробляйте, панове, гроші, але чесно.
Яким може бути вихід для суспільства? Тільки в альтруїзмі небайдужих людей. Ми мусимо міцно триматися один за одного, щоб не розгубитися і не втратити інтерес і любов до музики, бо спілкування – це значний елемент у формуванні загальної культури. Ми мусимо давати рідним, друзям, знайомим записи, популяризувати ідею, організовувати колективні відвідування концертів, залучаючи до цього нових людей. Фінансово держава не в змозі допомогти – у влади на часі інші завдання. Отже, треба шукати небайдужих людей серед бізнесу і залучати їх до підтримки проектів, не допускаючи при цьому до керування ними людей з суто меркантильними інтересами. Чесність і порядність наразі є рідкісними якостями, але їх можна і треба підтримувати в нашій спільноті. Скидається на сектантство? Так, але віра в добро, в щиру ідею, в надзвичайну красу, що її відкриває джаз, має об’єднати крихти справжнього на тлі маскульту.
Де послухати якісну музику? Де придбати новинки аудіоринку? Хто наступний із світових зірок завітає до України? Де дізнатися про новини ...
Кожний обирає свій шлях до складної музики, але буває так, що слухачі – не-критики, не-журналісти – вявляють у фрі-джазі, авангарді, новому ...
Особистість Леоніда Утьосова (Лазаря Вайсбейна) в історії культури і мистецтва СРСР важко переоцінити. Його творчий геній ...
Осінь – то є щедра пора. У джазі теж. Не перший рік восени відбуваються мега-події, також не вперше осінні тижні є насиченішими, аніж ...
Всупереч глобалізації, однією з характерних рис сьогодення є постійне змагання, що має міжетнічну та міждержавну природу. Особливо ...
