30.09.2006 
Осінь – то є щедра пора. У джазі теж. Не перший рік восени відбуваються мега-події, також не вперше осінні тижні є насиченішими, аніж літні, зимові й весняні. У вересні одразу 3 джазових й 2 майже джазових фестиваля. У жовтні – найджазовіша подія осені – концерт Чіка Коріа та Гарі Бьортона. Також, з великих – Омар Хакім, Пьотр Войташек, Марк Соскін. Ще цікава подія – перший фестиваль а-капельної музики імені Володимира Михновецького, а також "Джаз на Дніпрі" у Дніпропетровську. Ну, й не менш зірковіший листопад – разом з "The Manhattan Transfer", "Take 6", "Mezzoforte" (у Донецьку) і найсвітлішим з фестивалей "Дитячим Джазовим Атлант-М". Про все це буде, або ж вже є на uajazz.com. Але, на мою думку, осінні дні, осінні тижні за свою щедрість заслуговують на прискіпливішо-більшу увагу. Багато подій не є вибуховими, але не звернути на них уваги – неможливо. А отже – про один з 14 різнокольорових осінніх джазових тижнів.
Відкриття другого сезону міжнародного джазового абонементу – 24 вересня 2006.
Подія знакова й дуже важлива. Постійні джазові концерти у столиці, а ще й за сприяння держави – чи це не казка? Можна, звичайно, одразу починати розводити критику, на кшталт – чому міжнародний, а не український; чому безліч імен ні про що нам не говорять; чому не всі музиканти зі стейдж-бенду є ідеальними... Про все це, звісно, можна й треба говорити, якби на собі не відчути "проблеми організації джазу" в нашій країні. А отже, поки дозволяє час, будемо радіти з того, що "воно" в нас є, кількості, хоча вже дуже скоро – будемо вимагати й якості. Втім, сьогодні про сьогодні.
Відділення 1.
Стів Слейгл – альт-саксофон;
Френк Лейсі – тромбон, вокал;
Володимир Нестеренко – рояль, клавішні;
Кім Плейнфілд – ударні;
Аркадій Овруцький – менеджмент та бас-гітара.
Інформацію про цих музикантів, й про концерт, ознайомлення з їхніми регаліями та співпрацями можна віднайти у публікації мого колеги Владислава Журби, тож мені дозвольте поглянути на цю подію під іншим кутом й розказати про те, про що не сказано.
Буду відвертою, якщо зауважу – ідея поєднати таких різних музикантів у квінтет була не супер-вдала ідея. Двоє грали джаз, двоє фанк з соул-співом, один "пританцьовував". Але було на цьому концерті у що заслуховуватися, від чого не можна було відвернути увагу. Й можливо, не дарма це був перший концерт "абонементу", що я його відвідала.
Звертаючи увагу на професійних музикантів – бо їхні враження є надправдивішими – можу зробити висновок: суто-джазового альт-саксофоніста такого рівня у Києві якщо і було, то дуже давно. Кортить мені почути його наживо в іншому складі. Те саме можу сказати про молодого піаніста-педагога Володимира Нестеренка. Освічена культура гри й глибокі думки європейського спрямування. (від ред.: повністю погоджуюсь. Майже кожна річ програми загравала новими відтінками, новими фарбами, коли Володимир починав імпровізувати). Не дарма ведучий концерту Олексій Коган натякнув перед початком, що, буцім, давно чекає того часу, коли привезуть тріо лідера-Нестеренка. Про решту – повторюватися не буду. А замість пост-скриптуму зауважу, що навіть виконання дуже "заїздженої" Night in Tunissia – на великому концерті, чудовими музикантами, в оригінальному "рідному" аранжуванні – майже не дратувало. Бо були соло, яких рідко почуєш, були думки, які хотілося чути...
Відділення 2.
Показовий концерт 1-ї джазової Академії. Традиційно після різноманітних майстер-класів влаштовуються концерти. Це закон. Це радість для учасників й педагогів, батьків учасників і знайомих педагогів. Чудові ідеї влаштувати подібну "Академію" почали носитися Україною ще давно. Нажаль, ніяк не втілювалися у життя; на щастя, втілилися. Я дуже сподіваюся, що, маючи за плечима досвід влаштування першої Академії, організатори зроблять правильні висновки. Бо коли є прекрасні й відомі педагоги, не забезпечити їм "штат" учнів – це не правильно. "Ломити" початкові ціни не даючи належної реклами й не проводячи ніякої pr-кампанії – теж не дуже гарно. Набирати до Міжнародної Джазової Академії студентів, яким би відмовили і у дитячій музичній школі... Вибачьте за різкість, але правди ніде діти. Студентів було не набагато більше, аніж педагогів. Деякі інструменталісти взагалі "відпочивали". Плата за навчання була непомірно високою для студентів музичних факультетів, особливо якщо говорити про не киян, тих хто мешкає у гуртожитках.
І ще – якщо вже справа дійшла до критики. Робити показовий концерт – це традиція. Але примушувати професійних джазових музикантів, які прийшли пограти джем-сешн, у джазовому клубі, слухати 4 номери від щойно зробленого госпел-хору українських дівчат-соловейків...
Дуже сподіваюся на продовження джазової Академії у покращеному вигляді. Дякую, що розпочато таку нелегку справу.
Концерт-презентація нового альбому Ігоря Закуса "Zakus Was Here" ("Тут Був Закус") – 25 вересня 2006.
Хтось з журналістів нарікав на ранній час влаштування презентації, але такої кількості бажаючих побути "тут із Закусом" – 44 не бачив з коцерту Віктора Бейлі (цікава вийшла аналогія). До того ж, публіка й справді слухала музику, а не завітала попоїсти. Щось схоже на прес-конференцію, кілька запитань, подяки партнерам, друзям, родині і... Прийшов Закус.
Найперше враження й підозра, якщо дозволите, у мене була наступна. І глядачі, і музиканти скучили за музикою. За таким Закусом. Глядачі, – тому, що концерти цього складу взагалі і кожного з музикантів окремо відбувалися дуже давно, а зараз стали й зовсім величезною рідкістю. А музиканти... саме з цієї причини. Увесь цей склад – гітарист Володимир Шабалтас, клавішник-піаніст Родіон Іванов, барабанщик – Олександр Лебеденко та виновний у святі бас-гітарист Ігор Закус – заробляють гроші не джазом і мають багато коценртів з гуртом "ВІА ГРА". З одного боку, звичайно, хочеться, аби джазові музиканти були у достатку, а з іншого... кортить чути їх у звичному амплуа. Вітаю Ігоря з довгоочікуваним альбомом, дякую усім музикантам за справжній й світлий фанк, а всю решту поздоровляю з тим, що у нас тепер "є Закус".
Концерт авторської музики Олексія Фантаєва у 44.
Знаю Олексія вже не перший рік, чую його у різноманітних складах, у різноманітній музиці, бачу його ім"я на альбомах. Зустрічаюся з ним на фестивалях, концертах, репетиціях дитячого джазового фестивалю "Атлант-М", бо він входить до стейдж-бенду, але! Ніколи не чула його авторської музики, і якщо зовсім чесно – не знала, що він пише. Одразу обмовлюся про те, що твори Олексія не такі й легкі для вивчення, тому до програми концерту увійшли ще лірично-улюблені гітариста Сергія Овсяннікова, з цьогорічного альбому "Наречена", а ще п"єса молодого піаніста-студента Павла Литвиненка. Окрім них, у цьому складі грав басист Костянтин Іоненко.
А отже, перед концертом я попросила Олексія "дати знак", коли це буде його п"єса. Він з посмішкою відповів: "А ти здогадаєшся, я переконаний". Був правий. Не здогадатися було неможливо. По-перше, Фантаєв починав посміхатися... А по-друге... Коли звучить на барабанах музика, то зрозуміло, що грає Фантаєв. Але, коли вона зачаровує оригінальністю, незвичними малюнками й навіть "ударною" гармонією, будьте впевнені – це один з його авторських творів.
Й справді, приємна традиція вимальовується у нашій країні – останні 10 альбомів українських музикантів містять лише авторські твори. Ще приємніше – що однакових немає, різнобарвні всі. А найголовніше – що подібної до тієї, що я чула на концерті Фантаєва, взагалі в українській дискографії ще не було.
Сучасна музична культура, джазова культура зокрема, дедалі більше виходить за рамки якихось окремих жанрів, стилів й напрямків. Зливаються воєдино не лише вони, а й традиції країн, континетів. Яскравим прикладом тому є і творчість Олексія Фантаєва, де доповнюють одна одну настрої європейського джазу (якщо конкретніше – ближче до польського), латино-американські ритми, фрагменти гарячих американських гармоній і звичайно, це найголовніше, може й не дуже помітні, а й українські "нотки". А отже, сподіваюся, найближчим часом ми зможемо чітко й впевнено говорити про яскравий і новітній Національний український джаз.
Концерт Last Party саксофоніста Максима Кочетова.
Як же хочеться повірити у світлу казку про те, що Максим їде до Бєлграду через кохання, дружину та чудову джазову пропозицію (сподіваюся, що не розкриваю великої таємниці). Але, чомусь, видається мені – якщо би джазова інфраструктура у нас була на "ногах", й взагалі працювала, то не виїжджали би у "пошуках щастя" з України музиканти. Тут можна згадати й саксофоністів: Дмитра Маркітантова (Німеччина), Андрія Прозорова (Австрія), Алісу Малікову (Німеччина), Віталія Іванова (Польща), піаністів: Вадима Неселовського (Сполучені Штати), Максима Любарського (Сполучені Штати), трубача Вадима Лактіонова (Німеччина). Я вже не говорю про талантів з інших музичних напрямів.
Звичайно, коли вони виїзджають, обов'язково стають відомими професіоналами, грають з музикантами першого ґатунку (найсвіжіший альбом Гарі Бьортона записано за участі Вадима Неселовського, а у Коктебелі зі Стенлі Кларком грав українець, піаніст – Руслан Сирота). Можу довго про це говорити, але поки ставлю три крапки з надією на зміни...
Концерт-марафон тривав більше 4-х годин, одразу зауважу, що Кочетов жодного разу не йшов зі сцени, аби відпочити. Я загубилася у кількості проектів, які того вечора радували слухачів й демонстрували ще нову й нову ґрань музичності й професіоналізму Максима, Макса, так звичніше. Почали з Etnovation (Бекіров, Костандян, Мельник...), грали майже годину з цим чудовим проектом. Етно-джаз, world-beat... Потім зірки на сцені – кілька творів з програми басиста Ігоря Закуса. Жорсткий та "грувний" фанк за допомогою ще й барабанщика Олександра Муренка, а джазові ноти у цей склад додавав Богдан Гуменюк. На завершення цього проекту – неймовірний дуетний спіч двох саксофоністів Кочетова й Гуменюка. Потім знову численні зміни складів. Й кожного разу – герой вечора у новому амплуа.
Звичайно, не без жартів. Пакунок необхідних речей у дорогу, перераховувати які, з поваги до редактора, не буду.
Пізніше на сцені з"явилася єдина жінка у той вечір. Вокалістка Анастасія Маркова, надаючи можливість Кочетову показати себе в іншому амплуа – сесійного музиканта-акомпаніатора. За ними – новітнє явище – балканський проект з відповідною музикою. Як з"ясувалося пізніше – більшість музикантів входили у склад останнього гурту. Ним були, професіонали своєї не-джазової справи, Mad Heads, музичну палітру яких у брас-групі останнім часом прикрашав Максим Кочетов.
Ну а завершилося все, як не дивно, маршем "Прощание Славянки", який виконували більшість з присутніх у залі музикантів.
Потім подарунки, теплі слова, посмішки, квіти... Але звичайно, у всіх, хто був того вечора у "44", може й не показово, але був той світлий сум, якому поштовхом стала ця подія і який завжди присутній та відчувається навіть в повітрі... лише восени...
Ось таким був цей один з 14-ти осінніх джазових тижнів у Києві. Різнобарвним, багатим на події, несподіваним, музичним і... все ж по-осінньому не безтурботно-веселим. Лишаєтья сподіватися й очікувати на нові події, якими нас ще побавить ця пора. А ще відчувати її подих і жити з ним. І слухати осінню музику...
Український джазовий експорт: це можливо. Більш того: цим можна і треба пишатися. Над цим треба довго розмірковувати, планувати, ...
Чи є джаз в Україні чи це тільки уява небайдужих до цього культурного явища людей? Таке питання виникає у дедалі більшої кількості ...
Де послухати якісну музику? Де придбати новинки аудіоринку? Хто наступний із світових зірок завітає до України? Де дізнатися про новини ...
Всупереч глобалізації, однією з характерних рис сьогодення є постійне змагання, що має міжетнічну та міждержавну природу. Особливо ...
Особистість Леоніда Утьосова (Лазаря Вайсбейна) в історії культури і мистецтва СРСР важко переоцінити. Його творчий геній ...
