22.06.2008 
Всупереч глобалізації, однією з характерних рис сьогодення є постійне змагання, що має міжетнічну та міждержавну природу. Особливо це стосується країн, що розвиваються. Їхнє прагнення зайняти гідне місце серед «достойних», так званого «золотого мільярду», проявляється, зокрема, і в пошуках винятковості, успішності як нації в цілому, так і окремих її представників. Адже успіхи в різноманітних сферах відбиваються на конкурентноздатності спільноти, а отже й країни в цілому: її товарів, політики, культури – всього того, що визначає місце країни в світі.
Україні часів незалежності є чим пишатися. Наприклад, в спорті. Наші успіхи у футболі, шахах, плаванні, боксі, інших видах, важко назвати випадковими, хоча про розвинену систему спортивного виховання говорити й годі. Видаються за кордоном й окремі українські письменники. А от що стосується музики, то чи є що згадати широкому загалу, окрім перемоги на євро-поп-конкурсі представниці України?
Насправді, чимало наших співвітчизників, особливо представників класичної школи, працюють в закордонних оркестрах, виступають на європейських оперних сценах, тощо. Але радше вони є вихованцями тієї, старої системи музичної підготовки, що з часом ніби склала зброю, опираючись невпинному наступу меркантильного і споживацького «інформаційного» суспільства.
Згадуючи минуле і аналізуючи сьогодення, приходжу до висновку, що радянська музична школа була однією з найважливіших кузень загальної культури в СРСР. Чи не кожна друга мама прагнула віддати своїх дітей на музику не через відповідне професійне спрямування, а для формування широкого світогляду, прищеплення духовності й культури, даруйте за пафос. Саме через це, серед тих, кому «за тридцять», буває важко знайти того, хто ніколи не вчився грати на жодному музичному інструменті. Врешті, навіть гітара у дворовій компанії з трьома «блатними» акордами багато в чому замінювала обов’язкову на той час мінімальну виховну культпрограму.
Щодо музичної школи, то в ті роки найвищий конкурс був саме на гітару, потім фортепіано, згодом скрипка, акордеон і решта: духові, народні, ударні. В більшості музичних шкіл були духові оркестри, народних інструментів, хори, ансамблі гітаристів, домристів, бандуристів тощо. Перед дитиною відкривався цілковито новий світ, який зачаровував. «Храм музики», - от як казали викладачі про дитячу музичну школу ще років з п’ятнадцять тому. В умовах жорсткої конкуренції вже на самому початку музичного виховання рівень випускника школи був надзвичайно високим. Тож продовжували професійне навчання справжні таланти, обдаровані діти. В таких умовах і формувалися ті, на кого зараз прийнято рівнятися як на професіоналів і визнаних музичних авторитетів.
Що ж зараз пропонує дитяче музичне виховання? Воно є вельми доступним, але подекуди не вистачає інструментів, вчителів, а головне – учнів. Так, саме відсутність учнів – головна проблема музичних шкіл (після питань фінансування, звичайно). Популярними лишаються гітара, фортепіано і саксофон. Пальму першості ж займає вокал. Викладачі вокалу наразі працюють в режимі військових заводів під час ВВВ: трохи не в три зміни. Час, коли заспівали політики, актори, телеведучі, спортсмени і бізнесмени, диктує умови. «Зірку» роблять за день. Достатньо для цього лише пройти кастинг на Хрещатику і впіймати свій «шанс». Задача мінімум і максимум одночасно – вміти співати так, щоб пройти кастинг в караоці.
На цьому тлі перспективи виховання джазової зміни в Україні є примарними. Для того, щоби бути конкурентноздатними, потрібні не тільки педагоги (це – окрема тема), а й учні.
А що ж тоді робити тим, хто попри сумніви, фінансову скруту, поради батьків, обрав для себе важкий, але надзвичайно цікавий шлях джазового музиканта? Нечисленні дитячі джазові конкурси доводять, що такі «камікадзе» є. І вони талановиті, перспективні, відкриті до сприйняття. Чим їм можна допомогти?
Є шлях традиційний: музшкола – училище – (інститут) - робота. Друга ланка також може бути зайвою, оскільки до славнозвісного «кулька» можна потрапити зразу після музшколи, і зразу отримати вищу освіту. Але чи є гарантія, що пішовши таким шляхом, людина стане музикантом?
В Києві є альтернативний варіант: спочатку вступити до такого закладу, як школа естрадного і джазового мистецтва. Вона нібито має зорієнтувати дитину у напрямку вдосконалення у джазовій сфері і підготувати її до наступних звершень на музичній ниві у вищих навчальних закладах. Але, незважаючи на малий вік цієї школи, чи справді рівень її випускників набагато перевищує рівень конкурентів по вступу до того ж КВДМУ ім. Глієра чи КНУКіМ ім. Співучого Ректора?
Постає ще одне питання, риторичне: чи справді учень, пройшовши зазначені шляхи, може скласти гідну конкуренцію на світовій музичній арені?
Видається, що незаперечною умовою конкурентноздатності є залучення до світового музичного процесу. Варіантів є декілька. Перший – участь перспективної молоді у так званих літніх джазових школах. Останні широко практикуються в Польщі, Литві і Латвії. І деякі з молодих українських виконавців приймали участь у таких заходах, згодом із захопленням розповідаючи про надзвичайні враження від спілкування зі своїми іноземними колегами і світовими зірками джазової музики. Другий варіант – участь у майстер-класах гастролюючих виконавців. Досвід проведення таких уроків є, і його варто поглиблювати. Врешті, третій варіант являє собою повноцінне навчання за кордоном, в Катовіце, Ессені, Осло чи будь-де, але в джазовому середовищі, серед однодумців і кваліфікованих педагогів.
Наразі годі шукати підтримки на ці ідеї і плани. Кожен змушений знаходити можливість самостійно, навіть працюючи на пароплаві, аби заробити собі на перший рік навчання за кордоном. Виходом може стати залучення меценатів (не мріяти ж про державну програму, врешті-решт) і створення фонду підтримки обдарованої молоді, який би дозволив фінансування і майстер-класів, і літніх шкіл, і навчання талантів за кордоном. Хтозна, може в джазі ми теж можемо скласти конкуренцію?
Кожний обирає свій шлях до складної музики, але буває так, що слухачі – не-критики, не-журналісти – вявляють у фрі-джазі, авангарді, новому ...
Де послухати якісну музику? Де придбати новинки аудіоринку? Хто наступний із світових зірок завітає до України? Де дізнатися про новини ...
Чи є джаз в Україні чи це тільки уява небайдужих до цього культурного явища людей? Таке питання виникає у дедалі більшої кількості ...
Осінь – то є щедра пора. У джазі теж. Не перший рік восени відбуваються мега-події, також не вперше осінні тижні є насиченішими, аніж ...
Український джазовий експорт: це можливо. Більш того: цим можна і треба пишатися. Над цим треба довго розмірковувати, планувати, ...
