25.08.2008 
Де послухати якісну музику? Де придбати новинки аудіоринку? Хто наступний із світових зірок завітає до України? Де дізнатися про новини джазового життя? Такими питаннями зазвичай задаються слухачі.
У музикантів, особливо джазових, щоденні питання трохи інші. Де подешевше найняти квартиру? Де знайти гроші на новий інструмент? Де знайти нову "халтуру", аби дотягнути до кінця місяця? Як з мінімальними витратами записати новий диск і де знайти для цього людей?
І врешті: яким чином потрапити туди, в "цивілізований" світ, подалі з "цієї країни", як говорить гарант нашої Конституції? І якщо перше питання поширюється на всі верстви населення на всій планеті, то у решти є суто українські національні музичні корені.
Випускників музичних навчальних закладів можна умовно розділити на п’ять категорій. Перші – ті, хто йде працювати в симфонічні оркестри, різноманітні колективи виконавців класичної музики, театри, тощо. Головним їхнім бонусом є закордонні відрядження, за рахунок яких можна істотно поповнити свій бюджет, побачити світ і, можливо, знайти привід лишитися за кордоном. Друга категорія, зокрема, випускники естрадних відділень, заробляє на життя виступами на живих сценах: у клубах, ресторанах і на корпоративних вечірках. Треті – ті, хто йде викладати музику у дитячі школи чи, знов-таки, у вищі музичні навчальні заклади. Часто представники цієї категорії одночасно потрапляють в першу або другу. Четверті – люди, які відразу пов’язують життя з поп- чи рок-музикою в різних іпостасях: сесійні музиканти, тур-музиканти, композитори і аранжувальники, безпосередні виконавці. Ну і решта (сама численна категорія) – ті, хто отримує другу "цивільну" освіту, йде у бізнес чи займається іншими, не пов’язаними з музикою, справами. Останнім увесь час нагадує про себе музична освіта, нереалізований талант і подекуди високий рівень культури. Вони зазвичай не можуть дивитися збірних естрадних концертів, що постійно мерехтять на провідних телеканалах країни, і залюбки відвідують знакові для музичного життя події. Але сьогодні мова піде про представників другої категорії.
Отже, хто такий український джазовий музикант? Це, насамперед, фанатик. По-перше, через вибір саме цієї професії. По-друге, тому, що виконує саме цю музику. По-третє, – що досі залишився тут жити. Можна згадати декілька імен першокласних музикантів, що успішно реалізуються за кордоном: Дмитро Маркітантов, Олександр Бережной, Вадим Лактіонов, Віталій Іванов, Григорій Немировський, Максим Кочетов і багато інших. Є поширена форма тимчасової еміграції – пароплав. Даним видом заробітку час від часу користуються не тільки початківці, а й визнані і заслужені майстри. Можливість отримати чималі гроші, добряче відгодуватися на казенних харчах, відчути романтику життя у морі на кшталт героя блискучої стрічки "Легенда про піаніста", врешті – просто помандрувати, приваблює україно-польські спішно зібрані колективи на роботу на круїзних лайнерах. Що ж лишається тим, хто весь час на варті: забезпечує слухача і глядача якою-небудь, але джазовою музикою?
Лідером серед міст України за рівнем можливості заробляти гроші джазом є столиця, хоча фестивальне життя вирує передусім в регіонах: Донецьку, Одесі, Дніпропетровську, Черкасах, Вінниці, Ужгороді, Львові. Київ також займає перше місце за кількістю концертів джазових зірок, що є надзвичайно важливим для творчого зростання як молоді, так і досвідчених виконавців. Про публіку й говорити зайве. Позаяк, можна зробити відповідальну заяву: в Києві (втім як і в цілій країні) немає жодного джазового клубу. Так, є ряд закладів, де час від часу звучить жива музика, але джаз не є їхнім основним форматом. У наших найближчих сусідів ситуація є набагато кращою. У Варшаві існує п'ять джазових клубів, у Кракові і Празі – по шість…
Джазова культура є такою, що не може існувати без живих виступів. Сама суть імпровізації передбачає режим реального часу. Відчайдушна спроба ж створити в Києві дещо на кшталт європейського джазового клубу з тріском провалилася. Втім, і зараз лишається надія на людей, яким небайдужа ця музика, і які знаються на організації клубного і ресторанного бізнесу. Адже, наприклад, відомий ресторатор Ерік Айгнер не тільки забезпечував робочі місця українським музикантам, а й приймав безпосередню участь в організації виступів світових зірок, таких як Maynard Ferguson, Billy Cobham, Ernie Watts, Victor Bailey, Hiram Bullock та багатьох інших. Тож хочеться сподіватись на продовження започаткованих традицій.
Щодо слухацької аудиторії, то вона безумовно є, як за рахунок тих, хто любить джаз, так і за рахунок тих, хто любить відвідувати клуби і ресторани. На концерті Млади 13 березня 2007 року в Українському домі був повний зал. І це притому, що вхід був вільним. А могло б бути ще більше людей. Як каже одна гарна людина: "Не робіть безкоштовний вхід. Зробіть квитки по 50 копійок, і побачите, скільки людей прийде тільки через те, що не хоче втратити свої гроші". Тож можна розраховувати на набагато більшу клубну аудиторію? Але для цього потрібно декілька речей: активне висвітлення джазових подій в засобах масової інформації (що вже давно робиться ентузіастами і не тільки), відповідне бачення і орієнтація на імідж з боку власників клубного бізнесу, і, звичайно, віддача з боку самих музикантів. Останнім, буває, бракує елементарного шоуменства. Окрім цікавої програми і достатнього виконавського рівня відвідувач концерту хоче бачити шоу. Музиканти ж в переважній більшості не вміють підбирати одяг для виступу, формувати актуальні і "незаїжджені" програми, часто працюють не на глядача, а для себе. Проте, краще буває зіграти простіше, але ефектніше і смачніше, ніж тренувати гами і крутилки під час імпровізації. Особливо це стосується молодих музикантів, про яких хотілося б написати більш детально. Врешті, кінцевий продукт не завжди буває належної якості. В Європі більшість українських музикантів в теперішньому вигляді, на превеликий жаль, не витримала б конкуренції. Справді, серед дійсно експортного українського продукту можна назвати хіба що Енвера Ізмайлова та Mansound. Колосальний потенціал наших музикантів потрібно розвивати не тільки за рахунок сучасної музичної освіти, якої наразі бракує, а й шляхом налагодження спілкування і обміну досвідом з провідними світовими виконавцями, що могли б бути забезпечені протягом гастролей останніх в Україні. Але це вже залежить від організаторів, хоча і має бути предметом обговорення.
І, нарешті, останнє. Середній гонорар за виступ в клубі становить 100-150 гривень. Якщо врахувати повернення додому на таксі, то виходить зовсім небагато, особливо, якщо помножити цю суму на двадцять два робочих дні. Втім, рідко якому музиканту вдається кожного дня мати роботу, оскільки місць для виступів стає все менше. Виходом може стати формування професійної спільноти джазових (і не тільки) музикантів і вироблення єдиної позиції щодо умов праці, зокрема, грошових компенсацій. Адже в цій школі виживання тільки єднання може стати запорукою довготривалого успіху.
Чи є джаз в Україні чи це тільки уява небайдужих до цього культурного явища людей? Таке питання виникає у дедалі більшої кількості ...
Особистість Леоніда Утьосова (Лазаря Вайсбейна) в історії культури і мистецтва СРСР важко переоцінити. Його творчий геній ...
Осінь – то є щедра пора. У джазі теж. Не перший рік восени відбуваються мега-події, також не вперше осінні тижні є насиченішими, аніж ...
Всупереч глобалізації, однією з характерних рис сьогодення є постійне змагання, що має міжетнічну та міждержавну природу. Особливо ...
Кожний обирає свій шлях до складної музики, але буває так, що слухачі – не-критики, не-журналісти – вявляють у фрі-джазі, авангарді, новому ...
