Главная » Интервью » Чарлі Хантер: я дуже маленька людина у дуже великому світі

Чарлі Хантер: я дуже маленька людина у дуже великому світі

23.11.2008

Після вдалого виступу із власним тріо на фестивалі «Jazz In Kiev 2008» американський гітарист Чарлі Хантер (Charlie Hunter) люб’язно погодився на розгорнуте інтерв’ю для київських журналістів.

Чарлі Хантер: Про що ви хотіли б спитати? Перш за все хочу сказати, що я підтримаю Барака Обаму та щомісяця перераховую гроші на його кампанію. Це все щодо політики. Тепер перейдемо до музики.

Ви не частий гість у Європі? Що змусило Вас приїхати до Києва?

Насправді я багато виступаю в Європі. Я ніколи до цього не був в Україні, і ми дуже хвилювалися і чекали цього моменту. Тепер ми приїхали, і це чудово. Прекрасне місто і прекрасна публіка.

Як Вам атмосфера фестивалю? Чи справді Ви визначились з тим, що будете виконувати, лише безпосередньо перед виступом?

Так, у нас було жодних ідей щодо програми. Ми просто вийшли на сцену та грали все, що спадало на думку. У нас є приблизно сорок композицій, які ми могли б заграти, але фіксованої програми немає.

Виглядало подібно до джем-сешну, чи не так?

Так, але ми грали те, що добре знаємо. Принаймні, ми знали, куди рухатись.

Деякі критики характеризують ваш стиль як джем-бенд. Ви згодні з цим?

Ні. Вся справа в тім, що більшість хлопців з джем-бенду насправді не мають жодного досвіду у джазових або блюзових імпровізаціях. Вони просто не знають багато музики, на відміну від зіркових колективів. Коли ти протягом багатьох років виконуєш джазову музику чи щось на зразок цього, в тебе формується певний «словник». Коли маєш справді великий «словник» і збираєш навколо себе подібних людей, це можна використовувати для створення кращої музики.

Що Ви думаєте про фестиваль Jazz In Kiev?

О, я тут тільки три години. Але це, без сумніву, чудові три години.

А як це, відчувати себе Чарлі Хантером? Які почуття виникають у Вас, коли Ви виходите на сцену і бачите людей, які спеціально прийшли, аби почути вашу музику?

Навіть не знаю. Я просто роблю це кожного вечора. Це так само звично, як у тесляра чи механіка. Це – моя робота, яка мені подобається. Я люблю грати для людей. Насправді ж, я дуже маленька людина у дуже великому світі. Я відчуваю себе лише людиною, яка намагається грати музику, як вміє. Особливо це відчутно, коли мусиш їхати до інших країн, і представляти не тільки дещо гарне щодо Америки, але й взагалі дещо гарне щодо людства. Це так добре, коли багато різних культур об’єднуються в позитивному сенсі. І я намагаюся бути лише маленькою часткою цієї місії.

Містере Хантер, віддаючи належне Вашій вражаючій та унікальній техніці, відчувається, що на Вашу серйозно впливає класичний блюз. Чи могли б Ви назвати музикантів, які вплинули на Вас найбільше, адже відомо, зокрема, що Ви брали уроки у Джо Сатріані?

Я жив у містечку біля затоки Сан-Франциско, поблизу Окленда, що має назву Берклі. Берклі 60-х – це місто хіпі, протестів, студентів і т.і. Моя мама працювала у гітарній крамниці, вона була хіпі. Я був дитиною, а Джо Сатріані (Joe Satriani) був молодим хлопцем, що підробляв гітарними уроками. Якщо ви хотіли брати уроки гітари в місті, де я виріс, Джо Сатріані був найкращим варіантом. Я був звичайним учнем, але Джо – чудовий вчитель і прекрасна людина. У моєї мами також була ціла купа старезних блюзових платівок, причому не з електричним блюзом, а з акустичним. Пам’ятаю, що в тій колекції були Роберт Джонсон (Robert Johnson), Сліпі Джон Естес (Sleepy John Estes), Міссісіпі Джон Херт (Mississippi John Hurt). Ця музика звучала в моєму домі. Коли я трохи підріс, то сам приймав рішення стосовно того, що слухати. Це, приміром, були записи The Clash, The Police, Parliament Funkadelic, Стіві Уандер (Stevie Wonder).

Останнім часом Ви граєте на семиструнній гітарі. Який зараз стрій у Вашої гітари?

Так, справді, три нижні струни – басові, а чотири верхні – звичайні. Раніше я грав на восьмиструнній, але з часом втомився, оскільки руці було важко охоплювати весь гриф. Стимулів комусь щось доводити вже менше, адже мені 41 рік, у мене прекрасна дружина і двоє дітей.

Чи є у Вас мрія, пов’язана з музикою?

Важко сказати. Можливо, щоб люди у США знову почали слухати музику. Мені дуже пощастило зіграти з багатьма людьми, з якими я мріяв це зробити. Взагалі, потрібно бути обережним з власними мріями, оскільки коли вони збуваються, доводиться багато працювати (сміється).

Скажіть, будь-ласка, що для Вас є музика? Одним реченням.

О, це важко висловити в одному реченні. Мабуть, це найкраще, що є у світі. Але знаєте доводиться багато працювати. Іноді буває таке, що не можу грати через те, що не подобається звук.

То Ви є перфекціоністом?

Не думаю, що це слово влучно підходить. Просто я ставлю собі цілі, яких важко досягти.

Багато з музикантів скаржаться на те, що у них виникають проблеми у співробітництві з лейблами-мейджорами. Що Ви думаєте з цього приводу? Чи правда, що епоха мейджорів вже позаду?

Музична індустрія, особливо у США, швидкими темпами котиться донизу. Їм дуже щастило у 80-ті, коли накопичилося багато музики, яку треба було перевидавати. Зараз їм хотілося б вести свій бізнес так, як і 20 років тому. Але все, що вони зі своїми корпораціями можуть зробити – це видавати за рік по 10 дисків гарненьких тінейджерів. Я ніколи не мав справи з мейджорами, оскільки ніхто не буде купувати мою музику у Walmart, а це наразі єдине місце, де вони продають диски.

Де Ви черпаєте натхнення для створення своєї музики?

Навіть не знаю. Якщо ви відчуваєте гарний грув, просто не треба зупинятися – потрібно продовжувати в цьому напрямку.

А що Вам самому подобається слухати?

Дуже багато речей. Але моя джазова колекція зупиняється на 1960-му. Можливо, на 1962-му. Для мене джаз – це Декстер Гордон (Dexter Gordon), ера бі-боп: Чарлі Паркер (Charlie Parker), Фетс Наварро (Fats Navarro), Діззі Гіллеспі (Dizzy Gillespie); ера свінгу: Лестер Янг (Lester Young), Коулмен Хокінс (Coleman Hawkins), Луї Армстронг (Louis Armstrong), звичайно. Якщо звернутися до 60-х, то для мене це блюзові зірки, зокрема, Альберт Кінг (Albert King), чудовий R&B від Stax, Motown, Muscle Shoals.

І все-ж таки, що для Вас є творчим допінгом?

Відмінність цієї (джазової – ред.) музики полягає в тому, що ви можете грати з великою кількістю різноманітних людей. Мені пощастило співпрацювати з багатьма видатними музикантами, і кожний по-своєму вплинув на мене, навчив мене чомусь новому. Якщо йдеться про джем-бенд, то вони постійно грають один з одним. Це, знаєте, як у басейні. Уявіть собі селище, в якому живе 10 осіб, – саме той випадок. Якщо грати разом 100 років, вони так встигнуть набриднути один одному. Але ж якщо до цього селища приїде хтось з Африки, хтось – з Індії, хтось – ще звідкілясь, то селище справді розбагатіє. Протягом кар’єри я перетинався з багатьма культурами, і це так здорово, коли разом збираються абсолютно різні люди і творять щось нове!