Главная » Интервью » Дві третини Buchkys

Дві третини Buchkys

06.01.2009

За два дні після концерту на найбільшому в Україні, десятиденному джазовому фестивалі Джаз Без 2008 я мав нагоду у неформальній обстановці поспілкуватися з вітчизняним контрабасистом Марком Токарем та німецьким ударником Клаусом Кугелем. Їхня група з литовським саксофоністом Пятрасом Вішняускасом уже має свою невеличку історію, але тільки нещодавно отримала назву Buchkys ("поцілунок" литовською). Buchkys мали виступати як квартет разом з румунським піаністом Мірча Тиберіаном (Mircea Tiberian), але той не зміг виступати через свою хворобу.

Марк Токар – ключовий музикант для українського фрі-джазу. Те саме можна сказати про Клауса Кугеля, який є частим гостем різних джазових подій в Україні. Окрім Buchkys обидвоє музикантів грають також зі знаковим українським саксофоністом Юрієм Яремчуком в тріо, що має назву YATOKU.

Отже розмова пішла про ці інтернаціональні групи, про найближчі музичні проекти та про ситуацію з новим джазом в Україні.

Клаус, як у Вас виникла ідея зіграти з українськими музикантами?

КК: Я був у турі з квартетом Стіва Свела (Steve Swell) три роки назад у травні. І один з концертів був у Кракові, де тоді мешкав Марк. Ми зустрілися у клубі, і Марек Віньярський з Not Two Records познайомив нас. Пізніше Марк був на концерті і вирішив запросити мене на джазовий фестиваль зіграти з ним і з Юрієм Яремчиком два роки тому. Отак ми і почали співробітництво... і дружбу (сміється).

Ви удвох граєте з різними саксофоністами. Крім Яремчука, Ви граєте також з Пятрасом Вішняускасом? Коли Ви вперше зустрілися з ним?

КК: О! Я вперше зустрівся з ним у 1989 році. З того часу ми двадцять років граємо разом. Вперше в Радянському Союзі я був у Литві. Тоді я грав у квартеті Мішеля Пілза (Michel Pilz). І нас запросили на джазовий фестиваль у Вільнюс зіграти разом з Пятрасом Вішняускасом, який вже був справжньою зіркою у Литві. З першої ж зустрічі ми стали як брати, і не тільки у музиці. Відтоді у нас було багато різноманітних проектів з Пятрасом. Одні з них тріо з Марком і квартет з Мірча Тіберіаном, який не виступав два дні тому, тому що він захворів.

Марк, а я ви знаходите гру Клауса? Я чув думки, що він дуже жорсткий музикант, що він грає занадто голосно...

КК: Не вірте цьому (сміється)... Зазвичай гра залежить від контексту. Я гратиму по-іншому, наприклад, у кімнаті, як ця (дивиться по сторонам). Інколи баси і все інше добре виведено на монітори, але для аудиторії зведено зовсім по-іншому. Тоді ми почуваємося комфортно і граємо на повну силу, але цілком на розсуд звуко-інженера, що почують слухачі. Я не знаю, чи у них добре вони чують чи ні. Я можу лише пізніше спитати у людей.

Виходить, Ви не дізнаєтесь про враження з концертів в Україні і Росії, тому що все пишеться українською і російською?

КК: Деякі люди підходять після концертів і щось кажуть і ще музиканти, яких ми знаємо. Але я не маю уяви про те, що пишуть.

Марку, то що Ви скажете про гру Клауса?

Марк Токар: Мені зручно з ним грати, ніколи не було жодних проблем, навіть не дивлячись на те, що він грає дуже енергійно. Але це не є якимось шквалом звуку, він дуже уважно слухає всіх і завжди в контакті з усіма музикантами.

Марк, а як щодо Ваших концертів? Ви більше граєте у Польщі і Європі?

МТ: В основному так, інколи просять і тут виступати, але не так часто, як хотілось би.

Це в основному у Львові?

МТ: Ні, у Львові теж рідко. Тут два рази я граю на рік, на Джаз Безі, і на іншому фестивалі, Флюгери Львова, який має більш фолковий формат. І декілька концертів я граю оказійно. Наприклад, ми з Клаусом і Юрієм Яремчуком грали у вересні на Книжковому форумі в Опреному театрі. Надзвичайна сцена, але це чисто оказійно.

А за межами Львова. Концерти у Харкові, в Запоріжжі з Вішняускасом...

МТ: Ми грали таким тріо, з Пятрасом і Клаусом, в Україні перший раз в Києві на Єдності в позаминулому році у березні, і ще у Львові, де мали грати квартетом. І нещодавно вийшов наш новий диск з минулого Джаз Безу з Клаусом і Пятрасом (Five Spot – Poltva, SoLyd Records SLR 0381). Я його отримав лише позавчора.

Марку, а як ви приходили до сучасної музики? Як Ви познайомилися з Юрієм Яремчуком?

МТ: Давно, як львівяни. Перший раз ми зіграли в 1998 році. Я тоді ще грав на гітарі. Ми тоді грали більш стандартні речі. Деякий час ми не грали, а потім знову пересікалися. У мене був власний квінтет ЛеоМарт, де грав також Юра. Ми грали мої композиції і дещо його також.
Можна сказати, чим більше я відкривався на сучасну музику, тим більше я з Юрієм співробітничав. Коли я жив деякий час у Польщі, я був на багатьох цікавих концертах, і музична свідомість прогресувала.

А яку музику Ви самі слухаєте більше?

МТ: Не можна сказати, що я надаю перевагу якійсь музиці. Я слухаю фрі-джаз не більше, ніж іншої музики. Це може бути і хор, і барокова музика, може бути і класична музика, і народна.

А самі Ви пишете тільки для джазу?

МТ: В принципі, так. Ще є у нас львівський проект. Це можна більше віднести до духовної музики, але на основі музики імпровізаційної. З джазом немає абсолютно нічого спільного, зовсім інша естетика.

Клаус, а як щодо Вас. Коли у своїй кар’єрі Ви прийшли до фрі-джазу?

КК: Я б не назвав свою музику фрі-джазом. Це відкрита музика, у якій усе можливо.
Коли я починав, багато-багато років тому (сміється), я грав діксіленд, блюз, рок, грав у біг-бендах і у всіх можливих жанрах...

А на кого Ви орієнтувалися? Можливо були якісь улюблені барабанщики?

КК: Не те щоб якийсь один улюблений. Але що скаже будь-який барабанщик (сміється)? Якщо доведеться робити вибір, я б сказав, Тоні Вільямс, особливо у квінтеті Майлза з Хербі Хенкоком. Як барабанщик він абсолютно неймовірний. А ще б я додав Елвіна Джонза.
Ви знаєте, я граю з нью-йоркськими музикантами, які грають також з Рашидом Алі (Rashied Ali), Рой Кемпбел (Roy Campbell) чи Чарльз Гейл (Charles Gayle). У нього є одне тріо з Вільямом Паркером (William Parker) і Рашидом Алі і одне з Хіллом (Hilliard Greene), і зі мною. Я граю з цими музикантами в цьому контексті, з такими музикантами як Джеміл Мундок (Jemeel Moondoc), Карл Бергер (Karl Berger), Перрі Робінсон (Perry Robinson), Луї Беложене (Louie Belogenis), Метью Шипп (Matthew Shipp), Вільям Паркер, Сабір Матін (Sabir Mateen) та іншими.

І крім цього, Ви граєте з німецькими музикантами?

КК: Так звичайно. В Німеччині я граю з такими людьми як Мішель Пілз, Герд Дудек (Gerd Dudek), Дітер Мандершайд (Dieter Manderscheid) і Райнер Вінтершладен (Reiner Winterschladen), я його вважаю найкращим трубачем Німеччини, якщо не всієї Європи, і також Стефан Хайдтманн (Stefan Heidtmann), Тео Йоргенсманн (Theo Jorgensmann), Альбрехт Маурер (Albrecht Maurer), Клаудіо Пунтін (Claudio Puntin) і деякі інші.

Клаус, а що ви думаєте про аудиторію в Україні? Чи є різниця між аудиторією тут і в Європі чи Америці?

КК: Найбільша різниця – це те, що набагато більше людей приходить на концерти. Тут набагато більше зацікавленості. А в США навіть не має міністерства культури...

Не думаю, що наше міністерство дуже допомагає...

КК: Але у вас принаймні є міністерство культури (сміється). Але насправді, аудиторія в Нью-Йорку звикла до дуже високого рівня і чула все. Там є цілі фестивалі, присвячені такій музиці, наприклад, Vision Festival, у якому я брав участь в 2006 і 2007 роках.

У Вас багато різних груп? Чи є у Вас улюблені партнери?

КК: Протягом уже двадцяти років це Пятрас Вішняускас. Це точно. Він – мій найголовніший партнер. І вже десять років я граю з Вячеславом Ганеліним. Більше двадцяти років я граю з Мішелем Пілзом. Він, мабуть, не дуже відомий тут, може тільки для, хто знайомий зі старим квартетом Манфреда Шуфа (Manfred Schoof).

А чи є у Вас альбом записаний за Вашого лідерства?

КК: Немає. Це важко, тому що я вже граю в декількох колективах зі своїми улюбленими музикантами. У мене є одна ідея, можливо, у майбутньому, і мені треба ще дві-три композиції.

То Ви самі пишете свій матеріал?

КК: Так, зі Стефаном Хейдтманном ми записали одну чи дві моїх композиції. Дещо в мене є (сміється). У мене є альбом з Windsleepers – це німецько-французька група (Windsleepers – La Fiancee Du Pirate, Shaa-Music 1018-1105). Там також три моїх композиції. Я пишу час від часу. Знаєте, це дуже відкрита музика. Просто треба одне чи два соло. Я не хочу казати людям, що їм робити. Я не буду виходити і казати, так ми зараз пишемо CD, ти грай тут соло, ти роби це, щоб потім я поставив своє ім’я на обкладинку. Більшість проектів – це колектив. Наш останній концерт тут, з Пятрасом і Марком, був відкритою музикою. Ніхто б не сказав, що це моя група. Є три персони на сцені, і потім щось відбувається...

Це була повна імпровізація?

КК: Сто відсотків, абсолютно. Можливо, люди не почули цього. З тріо Ганеліна те саме. Ми йдемо на сцену, ми не говоримо про те, що ми будемо грати, це просто стається.

Чи був у Вас якийсь план на концерті з Чарльзом Гейлом?

КК: Так, але не дуже докладний. Ми в більш-менш знали, як будемо починати. І Чарльз інколи, не дуже часто, коли у нього з’являються ідеї, подає якийсь знак, але це не дуже часто.

Марку, Ви зараз постійно виступаєте з Юрієм?

МТ: Не постійно. У мене зараз є близько десяти різних проектів. Вони є на моєму сайті (www.marktokar.info). Вийшов CD, де я граю з польським бас-кларнетистом Вацлавом Зімпелєм. (Tim Daisy, Waclaw Zimpel with Dave Rempis & Mark Tokar – Four Walls, Multikulti Project MPI005). В мене буде в лютому тур, це квартет з двома американцями, Дейвом Ремпсі і Тімом Дейзі, які до речі є і у Резонансі, який нещодавно вийшов на платівці Not Two (Ken Vandermark – Resonance, LP MW 800-1). Є квартет з Миколаєм Тшаскою (Mikolaj Trzaska), так само з двома американцями, піаністом Лі Слоеном (Lee Sloen) і ударником Ріком Холландером (Rick Hollander). Так що помаленьку якось справа йде.

Погано, що мало концертів в Україні.

МТ: Так. Мало хто надає сцену для такої музики. Справа в тому, що в нас не так багато було відкритого вікна до такої музики. І багато людей її бояться. Більш традиційні музиканта, якщо вони чогось навчилися, то вони не відкриваються на щось інше, але не завжди.

А чому Вас так рідко запрошують на наші фестивалі?

МТ: Це залежить від смаку артистичних продюсерів, які займаються фестивалем. Якщо вони не відкриті на таку музику, то вони не запрошують. Якщо для них це не зрозуміло, то вони в ту сторону просто не рухаються. Дивного нічого немає. Але я думаю, що в Україні цікавість до відкритої, свобідної, імпровізованої музики зростає, і в майбутньому буде більше якихось можливостей.

Ви деякий час жили у Польщі. Там ситуація кардинально інша?

МТ: Не кардинально, але інша. Є пара місць, де запрошують таких музикантів.

А є державна допомога, дотації?

МТ: Не зовсім. Там просто дуже розвинута індустрія клубних концертів. Якась людина може взяти на себе обов’язки і влаштувати тур по декількох клубах.
Напряму державної допомоги не має. Так само буває, що є якийсь фестиваль, і на фестиваль виділяє якісь гроші, дотації місто, в якому він проходить, щоб підтримувати культурне життя.

Як на Джаз Безі?

МТ: На Джаз Безі так само, мені здається, що є підтримка міської ради. Я не думаю, що це серйозна якась підтримка. Маркіян Іващишин каже, не заважають, вже дякуємо.

До речі, чи не Ви арт-директор продюсер цього року?

МТ: Нє-нє-нє, я був арт-директором два роки тому один раз. І більше до тої ганебної справи не повертався (сміється). Це дуже відповідальні речі і складні, якими абсолютно не хочеться займатися. Тобто дуже багато відповідальності в зовсім організаційних, нетворчих моментах, що в принципі, може абсолютно робитися без мене. А я можу просто на загальних засадах щось запропонувати. Такий проект, такий. Я можу чимось допомогти, але не більше.

В цьому році скільки концертів було фрі-джазових? Ваш з Клаусом, Юрій грав і ще буде Sonore.

МТ: Так. Ще після Юриного проекту грали молоді польські музиканти – KARMAPA. Так само, в принципі, свобідна музика. І ще литовський був проект Saga.

Клаус, чи є у Вас плани грати з якимись новими українськими або російськими музикантами?

КК: Так. Я нещодавно був в Ізраїлі на Jazz Globus Festival, там, до речі, арт-директор – Вячеслав Ганелін. І я перший раз грав з Сергієм Пронєм, блискучим трубачем з Єкатеринбургу. І ми планували з Марком зробити щось разом з Сергієм і Пятрасом, і можливо Тіберіаном. Так, це новий для мене музикант і він відмінно грає. Це один з нових планів.

Можливо щось нове з європейськими або американськими музикантами?

КК: Ну, в мене є новий сайт (www.klauskugel.com). Там є деяка інформація. У мене буде тур в кінці квітня з Priority Trio Ганеліна у Канаді і США. І, скоріше всього, я і Пятрас залишимось на декілька днів у Нью-Йорку і зробимо деякі записи. У нас уже є записана півтора роки тому сесія з Карлом Бергером на вібрафоні, Брюсом Айзенбейлом (Bruce Eisenbeil) на гітарі і басистом Джоном Ліндбергом (John Lindberg). Ми ще не знаємо, на якому лейблі будемо це випускати.
А виступ тут був останнім концертом в цьому році. У мене ще буде робота 17 грудня у студії, і в цьому році це вже буде все. Я працюю над завершенням мастерингу деяких записів разом зі звуко-інженером. Є ще багато невипущеного матеріалу і деякі інші плани.
І щ один новий проект – це співачка і композитор з Литви Андре Пабарчуіте (Andre Pabarciute), ми будемо записуватися з нею разом з Марком Токарем і Боббі Фью (Bobby Few) за піано у березні в Литві.

То Ви також працюєте з Боббі Фью?

КК: Так, Боббі Фью просто фантастичний. Він живе в Парижі уже багато років. А з того час, як пішов Стів Лейсі, у нього не так багато концертів. І він зараз дуже відкритий до всіх нових проектів. Я зіграв з ним вже три концерти і все пройшло дуже добре.

Я знаю, що у Вас був концерт в Японії. Можете розповісти, як це було?

КК: Десять років у мене був тур в Японії. Цей тур організував Ітару Окі (Itaru Oki) – це японський трубач з квартету Мішеля Пілза. Ми зіграли два концерти з Саші Аядзакою (Sachi Hayasaka), вона альт– і сопрано-саксофоністка з Токіо. Ми виступали на фестивалі та слухали інших. Традиційні японські музиканти просто фантастичні. Це точно.
Також я пам’ятаю, що одним з найбільших вражень з концертів, коли я ще був молодим, був концерт тріо Йосуки Йамашіти (Yosuke Yamashita). Зараз він грає традиційно, а тридцять років тому він був першокласним фрі-джазовим піаністом. У нього була вражаюча енергія, і він був просто неймовірним.