Главная » Интервью » Joey DeFrancesco: я люблю всю музику

Joey DeFrancesco: я люблю всю музику

01.11.2009

Нащадок славетного музичного роду із сицилійськими коренями, Джої Ді Франческо (Joey DeFrancesco), погодився на інтерв’ю перед початком виступу у складі квартету Стіва Ґедда (Steve Gadd) в третій день фестивалю.

– Містере Ді Франческо, сьогодні Ви будете грати не на звичному органі Hammond B-3, а на дещо відмінному. Чи влаштовують Вас технічний бік фестивалю, звук і атмосфера?

– Сьогодні я гратиму на Hammond A-100, який насправді є таким самим, як і В-3. Все чудово: прекрасний звук, чудові люди, є гарний інструмент, який я добре чую.

– За свою кар’єру Ви встигли попрацювати з величезною кількістю музикантів. Співпраця з якими з них справила на Вас найбільше враження? Як вплинули на Вас, скажімо, такі постаті, як Джиммі Сміт (Jimmy Smith) або Джек МакДафф (Jack McDuff)?

– Обидва останніх надихали мене з дитинства, адже я рано почав грати на органі. Джиммі Сміт – це моє найперше враження, потім – Джек МакДафф, Джиммі МакҐріфф (Jimmy McGriff), Ґрув Голмс (Richard "Groove" Holmes). Дуже багато музикантів вплинули на мене. До того ж я мав щастя грати з Майлсом Девісом (Miles Davis) – він вразив мене настільки, що я почав займатися на трубі. Насправді мені подобається грати з усіма музикантами, особливо зі Стівом Ґеддом, Ронні К’юбером (Ronnie Cuber), Полом Боллєнбеком (Paul Bollenback).

– До речі, чим є даний склад: тривалим і сталим проектом чи все ж таки групою людей, кожен з яких є чудовою особистістю і музикантом, проте схильний до виконання саме власної музики?

– Звісно, це – колектив. Ми вже достатній час співпрацюємо, дещо зробили в студії і плануємо ще: зараз готується до виходу новий DVD. Проте у всіх нас є і власні справи, зокрема, у мене є своя кар’єра, своя група, а Стів взагалі є найбільш затребуваним барабанщиком у світі! Тобто у нас періодично наступає затишшя, після якого ми знову збираємось і щось робимо разом.

– З Полом Боллєнбеком Ви співпрацюєте найдовше, чи не так?

– Так, Пол став членом мого Original Trio чотирнадцять років тому, і декілька років тому ми знову відновили співпрацю. Загалом, ми з Полом знайомі вже більше двадцяти років, і до кінця цього року, ба ні – навіть до кінця цього місяця має вийти наш новий спільний диск за участі мого постійного барабанщика Байрона Лендгема (Byron Landham) (диск під назвою “Snapshot” вийшов 20 жовтня на лейблі Highnote Records – В.В.).

– Відомо, що окрім органу Ви також чудово граєте на трубі. Що надихнуло Вас свого часу почати заняття, і чи є такі ідеї, які Ви не можете втілити за допомогою органу, проте легко втілюєте на трубі?

– Єдина причина того, чому я почав займатися на трубі, – це спільна гра з Майлсом Девісом. Кожного вечора я бачив і чув його гру – захоплюючі враження! Мені виповнилось тоді лише сімнадцять років, коли я вперше взяв до рук трубу. Кожний духовий інструмент допомагає, якщо Ви граєте на якомусь іншому інструменті. Коли я граю на органі або клавішних, за допомогою труби я можу перепочити, розширити композицію і додати трохи динаміки. Тобто, труба значно допомагає моїй грі на органі. Але при цьому я не вважаю, що орган є менш виразним інструментом, аніж труба, адже орган – це мій основний інструмент, мій голос.

– На одному з моїх улюблених альбомів Джона Маклафліна The Promise Ви виконуєте сольну партію на трубі в темі No Return. Дуже схоже на Девіса!

– Так, я слухав цю композицію – трубна партія дійсно дуже схожа на майлсову (сміється – В.В.). Оскільки труба не є моїм основним інструментом, мені подобається трохи розважатись на ній, зокрема, імітувати гру Майлса. У мене немає потреби напрацьовувати власний стиль гри – мене влаштовує, якщо це звучить подібно до Майлса.

– Чи почують сьогодні Вашу трубу київські глядачі?

– Авжеж, звичайно.

– Згадуючи Ваші записи, важко виділити найбільш характерний для Вас стиль: там і боп, і блюз, і навіть рок. Яка музика Вас найбільше надихає у даний час?

– Будь-яка. Я люблю всю музику, і для мене є тільки два її різновиди: гарна і погана.

– А як щодо The Doors? Нещодавно Ви з татом (відомим джазовим органістом Джоном Ді Франческо – В.В.) записали чудовий кавер на пісню “Riders On The Storm”. Чи знайомі Ви з органістом The Doors Реєм Манзареком?

– Так, звісно. Гадаю, на них також мала вплив джазова музика. Знаєте, це були інші часи, але The Doors писали прекрасні пісні.

– А що Ви можете сказати про індустрію звукозапису? Чи є перспективи продажу джазової музики через Інтернет і як довго існуватимуть джазові лейбли?

– Важко відповісти. Я знаю, що Інтернет багато в чому полегшує життя. Але люди, які слухають джаз, по суті своїй є колекціонерами. Для них важливо мати обкладинку, можливість помацати, фізично відчути музичний продукт. MP3-плеєри, телефони – все це дуже зручно, особливо для подорожей, але я певен, що CD-формат буде затребуваним ще довгий час.

– А наскільки популярними є живі виступи джазових музикантів?

– Я справді щасливий з того, яка кількість людей відвідує наші концерти. Мені здається, що зацікавленість тільки зростає.

– Містере Ді Франческо, відомо, що Ви не тільки по-новому відкрили світові джазовий орган, а й подарували друге творче життя багатьом визначним органістам. Чи бачите Ви зараз талановиту молодь, яка б змогла прийняти у Вас естафету?

– Справді, зараз з’явилося ціле покоління молодих органістів. Ще не всі з них мають гучні імена, проте я можу згадати Пета Біанкі (Pat Bianchi), ім’я якого пов’язане зі мною, – справді чудовий органіст. Це також Піт Бенсон (Pete Benson), Ларрі Ґолдінс (Larry Goldings) та Сем Ясел (Sam Yahel) – блискучі виконавці. Є багато інших, і зараз до мене приходить чимало талановитих дітей, навіть у віці 9-10 років. Мені дуже приємно, що я можу чимось їм допомогти. Я часто влаштовую майстер-класи, причому не тільки для органістів чи піаністів. Джаз – це імпровізаційна музика, тож немає різниці, на якому інструменті ти граєш.

Автор висловлює щиру подяку агенції Jazz in Kiev за сприяння в організації інтерв’ю.