Репортаж Олександра Мартинова з концерту Doneda-Yaremchuk-Blondi-Nakatani.
Jazz Bez сміливо можна називати найрізнобарвнішим джазовим фестивалем України. На ньому, як правило, можна побачити-почути музикантів - представників різних типів "джазової" музики, в тому числі і таких, які зі скрипом втискаються у рамки цього самого "джазу" (щоб він не означав).
На цьогорічному Джаз Безі таким проектом був квартет видатного українського імпровізатора
Юрія Яремчука та тріо француза
Мішеля Донеди із піаністом
Фредріком Блонді (також француза) та перкусіоністом
Татсуя Накатані, японцем, давно живучим у Нью-Йорці. Мішель Донеда грав на своїх звичних сопрано- та сопраніно-саксофонах, Юрій Яремчук
- на сопрано-саксофоні, кларнеті та бас-кларнеті. Тим, хто знайомий з музикою Юрія Яремчука чи Мішеля Донеди, зрозуміло, що описувати таку музику словами
- дуже невдячна справа, бо музика цього порядку структурно не відповідає тексту.
Музика, яка лунала того вечора була музикою звуків, не слів і речень. Музикою звуків в тому сенсі, що музичний інструмент, перш за все, був музичним інструментом (якщо хочете, інструментом для музики), а не музичним трафаретом, призначеним витворювати шаблонні хроматичні тони.
Квартет Яремчука-Донеди, граючи повністю акустичний сет і поміщений у залу театру ім.
М.Заньковецької, відомим своєю надзвичайною акустикою, окрім обігравання музичних взаємозв'язків власне між учасниками квартету, сконцентрувався на вилученні максимальної вигоди із музично-просторових зв'язків. Не обмежені мікрофонними стійками, духовики постійно знаходилися у русі (за винятком початку концерту, коли Юрій розмірено воссідав на стільці зі своїм бас-кларнетом). Цей рух звукових осередків створював незвичні акустичні присмаки, тонку гру балансу звукових коливань. Також ці переміщення, крім звукової сторони, мали певні хореографічні обриси, а разом із зануреним під деку Блонді і зосередженим на своєму танку за установкою Накатані впліталися у багатовимірний перформанс.
Що характерно для такої повністю спонтанної імпровізаційної музики - постійно відбувалося як декомпозиція, так і композиція. Незвично артикульовані саксофонні звуки Донеди, підкріплені орнаментами Яремчука, сплеталися в різноформну текстуруру, утворену без ритмів і гармоній. Зі свого сопраніно Мішель вилучав якесь птахоподібний щебет, інколи доводячи його до майже електрифікованого звуку, із сопрано часто доносилися незабарвлені сонористичні хрипи і видихи. Юрій інколи розбавляв це коротенькими напівсловами або розкручував і закручував незвичні. Блонді, препаруючи рояль,
торкався паличок і молоточків всередині роялю. Максимально використовуючи перкусивні властивості інструменту,
він вдало доповнював перкусивну складову ансамблю, багато роблячи саме для підтримки акустичного фундаменту. А інколи витворюючи Кейджоподібні приглушені гамеланові звуки, які додавали особливий присмак в духову сонористику.
Надзвичайно уважний Татсуя Накатані, який раз-пораз виглядав зі свого сонцеподібного величезного гонгу, окрім конвенціональних барабанних технік, активно використовував смички та цілий набір додаткових тарілок, розкидаючи їх по установці, міняючи тим самим їх акустичні параметри. Можливо, саме приналежність до японської культури позначилася на його манері грі із цим надзвичайним обігруванням пустоти і пауз, яка надзвичайно органічно відповідала настрою музики,
що виконувалася в цей вечір. Навіть не володіючи якимось зірковим статусом, Татсуя, все ж, надзвичайний музикант (що, зрозуміло, можна сказати про всіх учасників квартету).
Що лишається під рискою? Концерт, який склав одну величезну композицію плюс невеличку, виконану на біс і який, скоріше за все, багато людей охарактеризують як не-музику. На поверхні і справді можна було почути лише не-музичне (у звичному розумінні цього слова) переплетіння хрипів і не-нот саксофонів із коли-не-коли виникаючими дивним перкусивними звуками. Але якщо відірватися від звичних лінійних і очікуваних побудов, то можна було почути абстрактну звукову історію без сюжету і без моралі в кінці. Звуковий коан.
41001140562931 Яндекс-Кошелёк 
