Синтез на космічних швидкостях

Віктор Віннер
Фото Дмитра Туйона

Весна крокує Україною семимильними джазовими кроками. Квітень, вочевидь, перейняв естафету у березня, і за насиченістю подіями та рівнем приїжджих музикантів нічим йому не поступається. В якості доказу може служити черговий концерт, зорганізований продюсерським центром «Jazz in Kiev» за підтримки мережі мовних центрів «Оксфорд Клас». 21 квітня на сцені Національної музичної академії виступив легендарний американський саксофоніст Білл Еванс (Bill Evans) з програмою «Soulgrass». Можна було б довго перелічувати музикантів, з якими співпрацював Білл Еванс, або описувати його багатий творчий шлях. Наведу коротку характеристику, яку дав цій людині мій товариш-саксофоніст: «Майкла Брекера вже немає. Лишився тільки він. Тому я не міг це пропустити.»

Ведучий концерту Олексій Коган охарактеризував музику, що мала прозвучати під час концерту, як «синтетичну» в кращому сенсі цього слова. Справді, проект «Soulgrass» є синтезом джазу та блуграсу (bluegrass) - традиційної американської музики, що має ірландське, шотландське та англійське коріння. Якщо ж додати трохи блюзу та фанкі- фьюжну, то вийде як раз те, що і представили гості на київській сцені. Склад колективу також був вельми різноманітний: знаменитий бас-гітарист Марк Іґан (Mark Egan), віртуоз-банджист Райан Кевено (Ryan Cavanaugh), супер-скрипаль Крістіан Хоуз (Christian Howes) та вже відомий київським глядачам польський барабанщик Кшиштоф Завадські (Krzysztof Zawadzki).

Якщо спробувати дати оцінку музичному матеріалу, то вийде щось схоже на рецензію до нового диску Білла Еванса «Other Side Of Something», адже виконані були твори переважно з цього альбому, зокрема, «Easy Way Out», «Ode To The Working Man», «How The West Was Won», «Slippery Bigs Forever». Тому краще зосередимось на видовищній складовій концерту.

Білл Еванс, як і очікувалось, продемонстрував абсолютно феноменальне володіння як сопрано, так і тенор-саксофоном. Що ж, окрім власного природного таланту, йому пощастило з вчителями. Зокрема, Дейв Лібман (Dave Liebman), той самий, хто порекомендував Еванса Майлзу Девісу (Miles Davis), володіє чи не найширшим діапазоном серед сопрано-саксофоністів. Для тих слухачів, для яких партії саксофону розчинялись у загальному акомпанементі, містер Еванс спеціально виконав сольну імпровізацію, показавши, окрім захмарної техніки, усю міць власного звуку: різкого, потужного, щільного і неприборкного. Час від часу він акомпанував своїм колегам на клавішних, але сильне враження справили пісні у виконанні Білла Еванса. На мою думку, його вокал нічим не поступається голосам професійних співаків. Легке блюзове інтонування, ледь помітна хрипота: все те, що потрібно рок- чи кантрі-співаку.

Яскраво виглядали й інші учасники квінтету. Банджист та скрипаль протягом виступу виконували імпровізації на космічних швидкостях, але найбільше вразив їх дует, з майстерно підібраними інтервалами, виключною синхронністю і характерним, дуже особливим поєднанням тембрів двох їх інструментів. Взагалі, музиканти вдало експериментували з тембральними окрасками: завдяки звуковим процесорам банджо подеколи звучало як електрогітара з фейзером (phaser), а скрипка – як сопрано-саксофон. Останній ефект було дотепно використано під час чейзу між Евансом та Крістіаном Хоузом. Кшиштоф Завадські та Марк Іґан також відзначились кількома чудовими імпровізаціями, проте в більшості професійно виконували свою акомпануючу функцію.

Атмосфера в залі була дуже теплою: глядачі залюбки підспівували музикантам і щедро дарували свої оплески. Що ж, приємно, що київська аудиторія, яка вважається вельми доброзичливою по відношенню до гастролерів, в той же час є розбірливою, і абсолютно чітко реагує на „фірмỳ”. Саме таким, „фірмовим”, був виступ Білла Еванса і його колег по проекту „Soulgrass”.

Після виступу музиканти підтримали славну традицію спілкування з прихильниками, підписували диски та фотографувалися з охочими, виявившись при цьому дуже приємними і простими людьми.

Автору вдалося задати декілька запитань Марку Іґану та Біллу Евансу.

Віктор Віннер: Містере Іґан, більшість шанувальників джазу знають Вас як одного з найяскравіших бас-гітаристів усіх часів. В той же час не всі знають, що першим Вашим інструментом була труба. Скажіть, Ви досі практикуєте гру на трубі? Якщо так, то скільки часу займають Ваші заняття, і чи плануєте Ви використати цей інструмент в майбутніх роботах?

Марк Іґан: Нажаль ні. Я не граю на трубі з 1975 року, тобто вже більше 30 років. Я граю на бас-гітарі, на контрабасі, на фортепіано, займаюся композицією. Але я вмію грати на трубі, я був професійним виконавцем.

- Свого часу Ви співпрацювали не тільки з такими постатями джазу, як Пет Метіні, Ґіл Еванс, Джон Маклафлін, а й з відомими рок- і поп-виконавцями, приміром з Джоан Озборн та Стінгом. Скажіть будь-ласка, що Ви відчуваєте, граючи цю музику, чи є це кроком в бік для отримання нових емоцій і досвіду?

- Мені подобається дуже багато різноманітної музики. Я залюбки граю і традиційний джаз, і рок, і більш легку музику. Співпраця з усіма музикантами була і є дуже корисною для мене, адже я граю музику, і це мені подобається більш за все.

- Чи є ймовірність того, що ми найближчим часом почуємо нові записи Elements?

- Так, група Elements існує і зараз. Я працюю з Денні Ґотлібом (Danny Gottlieb), Кліффордом Картером (Clifford Carter) та Біллом Евансом. Якщо все буде гаразд, я сподіваюсь, ми до кінця цього року запишемо новий диск. Слідкуйте за повідомленнями на моєму сайті, він має дуже просте ім’я www.markegan.com.

Віктор Віннер: Містере Еванс, сьогодні під час виступу та останньому диску ми почули чудово виконані вокальні партії. Чи є у Ваших планах запис альбому, де Ви б виступили в ролі вокаліста?

Білл Еванс: Цілий диск з самим лише вокалом – навряд чи. Адже я перш за все саксофоніст, і мене всі знають як саксофоніста, хоча я і співаю, і граю на інших інструментах. Можливо, я запишу диск з піснями, але там точно будуть присутні мої інструментальні партії.

- Протягом Вашої яскравої кар’єри Ви виконували музику різних стилів і напрямків: від традиційного джазу до хіп-хопа і фанкі-фьюжна? Тепер блуграс. Чи є все-таки стиль, який Вам ближчий за всі інші?

- Зараз мені ближча за все та музика, яку я виконую. Так було завжди: я виконував ту музику, яка мені подобалась. І взагалі я не роблю різниці між джазом та іншою музикою. Є блуграс, але в ньому є імпровізація, отже це джаз. Уся музика, яку ми створюємо, звучить чудово - це і є джаз.

Автор висловлює подяку агенції Jazz in Kiev за сприяння в організації інтерв’ю.  

Все публицистические материалы являются собственностью редакции UAjazz.Com. Авторское право на публикации принадлежит их авторам. 
Перед использованием материалов, их перепечаткой и цитированием надлежит получить письменное разрешение редакции портала.
При перепечатке обязательно следует сохранять авторство и ссылаться на источник - портал UAjazz.Com.