Jazz Fifty

Існує думка, що весь цей світ тримається (і прогресує) лише тому, що деякі люди роблять трохи більше, ніж могли б. Певен, багатьом в житті доводилося зустрічати людей, що лише завдяки своїм унікальним особистим якостям і енергії втілювали блискучі ідеї, що далі переростали у великі справи і цілі напрямки. Думаю, що людину, ювілейний концерт якої відбувся 10 листопада, цілком можна віднести до таких. Йдеться про Олексія Когана.

Зайвим було б аналізувати концерт з музичної точки зору. Адже згадана подія не є такою, що відноситься до музики, - вона фактично є Музикою. Якої було багато і в абсолютному значенні, і у відносному в розрахунку на одиницю часу.

Залишаються насамперед емоції і враження. Перше: повний зал друзів - людей, які не випадково опинились суботнім вечором в Міжнародному центрі культури і мистецтв. Помітно це було не тільки за напрочуд дружньою атмосферою, а й за кількістю знайомих облич, які і маєш змогу побачити тільки на непересічних джазових концертах.

Друге: небувалий ажіотаж. Квитки було розкуплено завчасно, тож бажаючим потрапити всередину довелося викручуватися. Втім, перефразовуючи класиків, доки в цій країні ходять грошові знаки, обов'язково зустрінеться той, кому вони потрібні більше, ніж тобі.

Третє: бездоганна організація, що є першою «пробною кулею» у продюсерського центру «Jazz in Kiev», безпосереднє відношення до якого має сам ювіляр. Зважаючи на виступ Авішаї Коена, що готується у Києві за сприяння згаданого центру, хочеться побажати організаторам підтримати заданий високий рівень.

Четверте: присутність преси і телебачення. Не кожна джазова подія в Україні відзначається такою ж увагою мас-медіа. Підготовка до концерту та сам ювілей були широко висвітлені в засобах масової інформації, що свідчить не тільки про повагу та визнання ролі Олексія Когана. Хотілося б вірити, що немасовій культурі та музиці, яку ми всі любимо, буде приділятися дедалі більше уваги.

П’яте: власне Музика. Тільки кращі колективи та виконавці з України, Росії, Білорусі. Всі дуже різні, але високопрофесійні і талановиті. Гарний звук і світло максимально підсилювали це враження.

І ще, не залишало відчуття deja vu. Дуже це все нагадувало "Осінній джазовий марафон" в кращі часи, з кращих його сторін. Той самий звичний і улюблений зал колишнього Жовтневого палацу. Той самий листопад з його непередбачуваними змінами погоди (так сталося і на цей раз: дощ перейшов у сніг). Той самий джаз. Яскраві дитячі враження від першої в житті зустрічі з великим джазовим дійством не забуваються, і тим приємніше було пережити ті самі відчуття, коли зачарованими очима дивишся на масу людей, що грають десь там, на захмарній висоті. Навіть зараз, коли минули роки, і стільки вже почуто-побачено нового, маса ця не меншає. І щоразу, коли приходить листопад, тягне знов поринути у світ розумного, доброго, вічного. Може дійсно, великому фестивалю в Києві буть?

Добре, що є така Музика. І добре, що є люди, які її уособлюють. І що вони святкують такі Ювілеї.

Віктор Віннер

Двадцать лет спустя……

Никогда не писал ни статьи, ни рецензии, но после посещения киевского фестиваля-концерта в честь юбилея Когана, очень захотелось поделиться отношением к джазовой жизни близкого славянского украинского народа (теперь почти зарубежного - таможня, пограничники). Да, двадцать лет видеть народ и страну через кинескоп телевизора - это почти сталинский срок. Волей-неволей все время сравниваешь с теми – давними ощущениями. Посещение всех союзных стран бывшего СССР поражало меня обилием кумача. (Надо было писать лозунги на русском и на родном языках.) В любой республике было всегда больше подобострастия перед политбюро и ЦК КПСС, чем в РСФРСР. Несомненно, разговоры в гостиницах и в квартирах о «совке» . Но, несмотря на это, в Украине и в Киеве была джазовая жизнь и прекрасная, чуткая публика.

В составе джаз-группы «Архангельск» мне довелось проехать Украину не один раз. Даже, по моему мнению, в «неджазовых» городах - Кировограде, Ворошиловграде, - собирались полные залы слушать наш северный авангард. Тут заслуга и артистов группы во главе с лидером Владимиром Резицким, и работников принимающих филармоний, и, конечно, энтузиастов джазовой музыки. Да и как не быть им! Еще в начале семидесятых годах по всему советскому пространству разлетались сборники джазовых мелодий с неправильной порой гармонией Симоненко, выпущенные «Музичной Украиной». Даю идею функционерам: организуйте концерт или фестиваль в честь этого человека (Автор не знает, что фестиваль уже существует, и давно. Ред.).

Были прекрасные фестивали в Донецке, Днепропетровске, Одессе, Кривом Роге, Киеве. Мои коллеги и близкие знакомые – Леонид Чижик, Виктор Двоскин, Юрий Кузнецов и многие- многие другие родились в разных городах тогда Советской Украины. Все мы вместе джазовые артисты из Прибалтики, Кавказа, Средней Азии и славянских республик волей-неволей играли полузапрещенную музыку-джаз, создали Советский джаз.

Итак, современное посещение Киева. Чистый, уютный, ухоженный, красивый город. Не знаю, за счет кого, но ночью прекрасно освещенный. Со вкусом одетые украинские чудо-женщины. На лицах нет московской угрюмости и вечно спешащего невидящего окружающих взгляда. Прекрасно оформленные магазины, бары, рестораны. Немосковские цены на ВСЕ. Сколько же надо потратить денег политикам, чтобы люди, живущие рядом тысячелетия, разъединялись? И тут нам помогает культура и искусство. Тем более джаз, абсолютно интернациональное и космополитичное объединение людей.

Организация фестиваля прекрасная. Есть атрибуты всего, что называется "событие". Тут и CD, и футболки, и плакаты, а самое - главное ажиотаж вокруг этого. Билетов в двухтысячный зал давно нет.

Вот он, главный джазовый марафон. Концерт длиною в пять с половиной часов. Команда поздравляющих - внушительна: Манукян, Шилклопер, Измайлов, «Камерата», Кондаков – Гайворонский - Волков, «Archangelsk Jazz-friends». Много для меня известных только по записям украинских и белорусских солистов и ансамблей. Мне не хочется в данной ситуации анализировать установленную организаторами программу концерта. У меня есть огромный опыт делать фестивали в Архангельске. Видел я программы и в Москве, и в Питере, и в других городах. Тут все в руках и на совести продюсеров. Концерт был по музыке интересен, но сильно затянут. Да и как не затянуть? Каждый пытался на сцене публично высказать свои слова Алексею Когану. Да, сказал я сам себе. Это всенародная любовь. Будет жить джаз на Вильной Украине! Каким он будет? Время покажет. Сейчас есть все возможности для развития. Есть серьезная команда –продюсерский центр «Jazz in Kiev» - Алексей Коган, Евгений Самсонов, Алексей Харламов, Владимир Каминский, Виктор Овчинников.

До новых встреч, Киев!

20 ноября 2007, Владимир Туров - Директор Фонда развития джаза Архангельска, джазмен и просто человек.

Епоха Когана

В Києві одинадцятий місяць 2007 року можна назвати не листопадом, а зорепадом – стільки зірок із джазового неба опустилося на столичні сцени. Один лише перелік концертів здатен був запаморочити голови шанувальників передчуттям щастя: виступи Маркуса Міллєра, Скотта Хендерсона, Цезарії Евори, Олексія Козлова, Авішаі Коена; колективів «Harlem Gospel Choir» та оркестру памяті Глена Міллєра.

Раніше стільки концертів у нас не відбувалося навіть впродовж року. Якщо точніше, то колись джазових концертів у нас взагалі майже не було. І якщо вже зовсім точно, то і концерти, і підготовлена публіка, і відповідний культурний контекст – все це з’явилося завдяки подвижницькій праці Олексія Когана, широко відомого нині музиканта і радіоведучого. Якраз джазове середовище, на жаль, з неба не падає, воно створюється дуже повільно, довгими роками і навіть десятиліттями титанічної праці, і потребує для свого розквіту чиєїсь такої самовідданості, котра межує з подвигом.
Через неможливість розказати про все, зроблене Коганом, зупинюся лише на одному концерті, оскільки він ніби є певним підсумком і водночас прологом до «зорепадного» листопада.

Частина перша – офіційна.

Отже,«Стільки джазу в Києві ще не було!» - це не лише красива фраза з рекламного буклету, а й красива реальність сьогодення, конкретно - 10 листопада 2007 року. В цьому довгожданому шестигодинному концерті меломани змогли почути майже все, про що мріяли, чого шукали роками, що вбирали у свій духовний світ по дещиці з багатьох окремих сценічних виступів упродовж довгого часу.
Народження ідеї концерту є похідним від іншого народження: 50 років тому прийшов на землю талановитий хлопчик, а нині відомий джазовий журналіст Олексій Коган. Здобувши вищу освіту музиканта й теоретика, паралельно з власною концертною діяльністю й організацією виступів інших артистів (слова "менеджер" в совєцькі часи не було, однак самі менеджери та ще й успішні були) – Олексій у 25 років прийшов на радіостанцію «Промінь» і став щодня видавати в ефір годинну музичну програму. Зараз він – постійний ведучий на іншій радіостанції і в цій якості його знають далеко за межами країни. Багатьох своїх зіркових героїв він і запросив до Києва. Таким чином, хоча день народження був у Когана, найбільший подарунок отримав не він сам – отримали глядачі.
З нагоди ювілею продюсерський центр «Jazz in Kiev» організував грандіозне дійство – «Alexey Kogan. Just 50», - щось на зразок джаз-марафону. Вперше в Україні на одній сцені виступили понад три десятки видатних виконавців джазової музики, такі як Андрій Кондаков, Аркадій Шилклопер, Вячеслав Гайворонський, Володимир Волков, Сергій Манукян, група «Arkhangelsk Jazz Friends», Дмитро Олександров, Наталія Лєбєдєва, Володимир Шабалтас, Родіон Іванов, Валерій Волков, Юрій Шепета, Ігор Закус та інші. Розпорядником концерту був легендарний ведучий джазових концертів Володимир Фейєртаг із Петербургу.

Частина друга – об’єктивна.

(Кілька миттєвостей концерту крупним планом).
Достеменно точно, що українського музиканта кримчанина Енвера Ізмайлова не сплутаєш ні з ким, бо він один-єдиний такий у світі, унікальний і поки що неповторний попри більш чи менш успішні спроби наслідування. Його називають «багаторуким Енвером» за вигадану ним і успішно впроваджену техніку гри на гітарі – обома руками на грифі. Ця незвична манера гри здається фантастичною і неправдоподібною, поки її не побачиш близько на власні очі. Тому музична спільнота і ломилась на його виступи аби переконатися в правдивості феномена, почутого в запису.
На концерт до Когана Ізмайлов приїхав з дочкою. Цей дует спростовує жартівливу приказку, що на дітях геніїв природа спочиває. Як сказав сам Олексій, оголошуючи виступ, «таки яблучко від яблуні далеко не падає». Співачка Леніє Ізмайлова не тільки володіє широким діапазоном, її «фішка» в тому, що голос звучить однаково потужно як всередині діапазону, так і по його краях, вона переконливо подає як експресивні арабески в стилі Азізи Мустафи-Заде, так і рафіновані європейські джазові кантилени. Удвох з батьком вони майстерно передають глибинну етнічну поліметрію кримсько-татарського етносу із його складно організованими метром і ритмом. Цей тандем - віртуозного інструменталізму і оригінального голосу в оправі сучасного вокального вишколу - дає відчуття не просто граничної природності, а якоїсь сакральної первісної справжності.

Слово «унікальний» доводиться повторити при згадці про ще одного артиста, аби найточніше означити явище. Мова про Аркадія Шилклопера, котрий приїхав на концерт з Германії. Його сольним інструментом на сцені був стародавній альпійський ріг, отой самий, про який розказують дітям у музичних школах як про прародича сучасної валторни: що, мовляв, його скрутили кільцями і вийшов прийнятний для використання музичний інструмент. Мало того, що й сама валторна зовсім не характерна в джазовій музиці (хіба що коли входить у склад біг-бенду). Але альпійський ріг не характерний для сучасної музики взагалі, він повністю вийшов з музичного вжитку і не має жодної форми побутування,- навіть в народній музиці, не кажучи вже про академічну. Власне, у професійній музиці він ніколи й не був. Хто б міг подумати, що комусь прийде в голову така екзотична ідея, як реанімація цієї примітивної діатонічної труби, що не має ні отворів, ні клапанів, абсолютно непридатної навіть для простого відтворення хроматичного ряду, - особливо актуального у джазі, де хроматика закладена у саму його основу. Якраз завдяки хроматизму і створюється характерний «терпкий присмак» розмаїтих джазових гармоній. А в часи, коли пращури вигадували альпійський ріг, темперації не було навіть в зародку. Таким чином у техніці одного виконавця поєдналося непоєднуване, антитези, котрі виключають одна одну: абсолютна діатоніка давніх пращурів і гранична хроматика сучасного джазу, - зв'язок часів! Але унікальність митця цим не обмежується. Дивуючи слухачів мистецьки довершеним твором, він використовує при цьому стародавню, дуже рідко кому доступну сьогодні техніку перманентного дихання. Вона полягає в тому, що музикант в процесі гри на інструменті вдихає і видихає повітря не почергово, а одночасно: носом вдихає, а через губи видихає. Зробіть експеримент прямо зараз, спробуйте, щоб не кортіло… Музикант ухитрявся тримати один-єдиний звук кілька хвилин, ніби милувався ним, любовно розфарбовував обертоновими гармоніками, цим самим безкінечно змінюючи його природу, заглиблюючи слухача у святая святих звуку, в його езотеричну суть, таким чином перетворивши Звук на самодостатній твір – прадавню симфонію самої природи.

На сучасному етапі розвитку цивілізації часто спостерігаємо явище, коли вершинний професіоналізм постає у супрязі з вузькою спеціалізацією, у будь-якій сфері людської діяльності.( Як у тому анекдоті: робити хворому укол їдуть троє лікарів, бо один визначає, що саме треба колоти, другий знає, куди, а третій вміє тримати шприц.) Філософи скрушно констатують, що не можна відділити одне від другого, як нероздільні дві сторони монети – її можна викинути лише всю. Що стосується музикантів, то вже в ранньому віці у кожного з них домінує певна природна схильність, певний тип музичного мислення, виразний і неспростовний як закон природи, бо це випливає з особливостей нервової системи і психо-моторних реакцій, і тому в розквіті таланту один піаніст стає джазменом, інший все життя дарує людям сонати Бетховена. Проте у всі часи людей дивували випадки чудового універсалізму. Піаніст Андрій Кондаков може зіграти все, будь-які карколомні джазові імпровізації чи гранично експресивні композиції з полум’яних бразильських ритмів - і в той же час є філігранним виконавцем творів з найтоншою фактурою, ніжних і тихих, як скрадливий подих. В царині експромту його креативність безмежна й невичерпна, задану тему він спонтанно і легко оздоблює багатющими примхливими візерунками мелодичних поворотів і несподіваною в’яззю гармоній. В даному концерті він грав разом з трубачем В’ячеславом Гайворонським і контрабасистом Володимиром Волковим. Останнього у нас добре знають завдяки його співпраці з Леонідом Фьодоровим. Найяскравіші сторінки творчості гурту «Аукціон» пов’язані саме з його ім’ям. Особисто я вважаю альбом «Зимы не будет», створений Фьодоровим, Курашовим і «мотором проекту» Володимиром Волковим – шедевром сучасної андеграундної музики.

Гурт «Apple Tea»,- їхній феномен полягає в дуже простому для розуміння явищі: всі без винятку солісти – професіонали дуже високого рівня, яскраві мистецькі особистості, але кожен скромно і старанно підпорядкований спільній ідеї і віддано служить їй, створюючи цим самим один новий «інструмент», який грає бездоганно злагоджено і називається «Apple Tea (Яблучний чай)». Якщо ж спеціально націлюєш себе на те, щоб почути когось одного і тобі така препарація вдається, то з подивом чуєш технічно бездоганну, віртуозну гру кожного і тоді схиляєш голову перед самопожертвою музикантів, які пішли на таке свідоме знеособлення і розчинили себе в спільній ідеї. Це потребує великої мужності, адже відомо, що творчість у самій своїй природі є явищем особистісним з виразним акцентом на індивідуальності.

Білоруський гурт «Camerata» недарма залишили насамкінець.
Досі йшлося про речі гідні подиву, проте пояснювані. Цей же акапельний джазовий ансамбль не вкладається у звичні форми подачі й сприйняття музики, тут якась нова музична парадигма – філігранне балансування на дотичній усіх стилів, жанрів, напрямків і традицій плюс рідкісна мистецька довершеність.
Самі по собі акапельні джазові ансамблі стали явищем досить поширеним, у світі на сьогоднішній день є багато пристойних квінтетів, секстетів, септетів і т. і. У нас в Україні ми також маємо відомих і гідно шанованих публікою представників цього жанру. У Києві минулого року побували такі його апологети як «Manhаtten Transfer» і «Take 6», навіть пройшов перший триденний міжнародний фестиваль подібних колективів під назвою «Vocal Zone». На цьому фестивалі і була відкрита ця сама білоруська Камерата для українського слухача. На мою думку це не просто колектив, а явище, яке переросло рамки будь-якого жанру і провокує нестримну спокусу вирватися в якийсь новий безрамочний простір, бо те, що ти чуєш, виходить за межі музичної свідомості, а тим часом є чимось таким органічним і рідним, так співпадає з тобою по частотах, ніби є частиною тебе самого. Тому це явище є унікальним не тільки в джазовому просторі, а й у всій сучасній музиці взагалі. За браком адекватного терміну, Олексій Коган представив публіці композицію як інструментальний джаз, виконаний людськими голосами. Ілюзія інструментальної фонограми повна. Але тут, де в багатьох чудових колективів мистецька ціль уже виконана,- вона лише починається. Химерна гра голосами змушує слухача заціпеніти. Часом ці голоси звучать як правдиво народні, автентичні, часом як класично джазові, при цьому під купол залу легко злітає довершене оперне сопрано, - виконавці співають всіма відомими способами, напрацьованими артистами за всю історію розвитку людського голосу. Кожна манера співу окремо взята потребує довгих років навчання у певній чітко означеній вокальній школі, часто на її опанування іде все життя, але й це не є гарантією, що досягнеться рівень еталону. А тут еталонність кожної манери закумульована і уособлена в конкретних артистах. Тому артистична довершеність такого мистецтва десь уже на межі шаманства.
Кодою концерту було спільне виконання композиції «Камератою» і колективом «Apple Tea». Це була та бомба, яка, за твердженням поетів і психологів, повинна вибухнути в останньому рядку справжнього вірша.

Частина третя – суб’єктивна.

Якби Олексій Коган привіз на концерт навіть один якийсь із цих колективів, чи окремих виконавців, зал колишнього Жовтневого палацу був би так само переповненим, так само були б розкуплені всі квитки задовго до концерту. Я це знаю напевне, бо сам був би не проти поїхати в Білорусію, аби почути наживо два останні колективи (так само як їздив недавно у Польщу на єдиний концерт – але він «з іншої опери»). Отже, суб’єктивна частина коротка, оскільки містить лиш один мессидж: велику щиру вдячність Олексію Когану. Його називають «джазовим гуру» України. Працюючи десятиліттями в царині джазу, він накопичив неймовірну інформаційну енергію, яку щедро віддає слухачам в прямому ефірі радіо. Я маю академічну освіту після закінчення консерваторії, з дитинства люблю і добре знаю рок, у фольклорі взагалі виріс. Але моїми джазовими університетами стали саме радіопередачі Олексія Когана, двічі на тиждень я незмінно ловлю ефір. І таких, як я, дуже багато. Мало сказати по-модному, що Коган «знайшов свою нішу»,- він її створив. Він виростив ціле покоління джазових слухачів, - власне, і їх також створив як слухачів. Адже в часи зовсім недавні їх ще не було, не існувало в природі, оскільки офіційне музикознавство ігнорувало джаз. Так само, як офіційна наука ігнорувала генетику, а все суспільство - Бога. Я думаю, що ми всі ще повною мірою навіть не усвідомили справжньої величини й ваги того, що зробив для нас усіх Коган.
Платинова медаль від Організації Об’єднаних Націй, вручена Олексію під час концерту, мабуть є тим рідкісним випадком, коли це честь швидше для медалі, ніж навпаки.
Кожен вид мистецтва і музики зокрема має свою власну історію розвитку й побутування, вони достатньо відомі якщо говорити, наприклад, про музику народну чи академічну. А от що стосується історії джазу у нас в Україні, то останні 25 років, мабуть, називатимуть епохою Когана.

Ярослав Одрин

Все публицистические материалы являются собственностью редакции UAjazz.Com. Авторское право на публикации принадлежит их авторам. 
Перед использованием материалов, их перепечаткой и цитированием надлежит получить письменное разрешение редакции портала.
При перепечатке обязательно следует сохранять авторство и ссылаться на источник - портал UAjazz.Com.