Вагиф Мустафа-Заде "Один День у Києві" (7 жовтня 1978)

 

1. В. Мустафа-заде. "Кавказькі картинки". Концерт для джазового ансамблю 19.02 2. В. Мустафа-заде, "У пошуках" ' 3.02 3. В. Мустафа-заде. "Рідні інтонації" 5.29 4. Дж. Гершвін, "Людина, яку я люблю" 9.48 5. В, Мустафа-заде, "Подарунок"  3.47 6. В. Мустафа-заде. Фантазія-на тему азербайджанської народної пісні "Чорноброва"  3.54 7. В. Мустафа-заде, Парафраз на тему "Пісні про рушник" Платона Майбороди  3.48

Ми познайомилися на Донецькому джазовому фестивалі 1977 року. На цю зустріч я дуже чекав. І не лише тому, що, раз почувши музику Вагіфа, неможливо було не закохатися у неповторний світ його мистецтва. У 1975-му саме з розповіді про його платівку "Кавказ" розпочала своє 15-річне життя на Українському радіо передача "25 хвилин джазу". Беззаперечний професіоналізм і вишукана майстерність азербайджанського піаніста тоді допомогли мені переконати найприскіпливіших ідеологічних церберів у правомірності існування в державному ефірі програми, присвяченої "музиці гладких"...

Згодом від самого Вагіфа я дізнався, що в його житті радіо відіграло особливу роль. Той самий диск помітив і знаний в усьому світі джазовий оглядач "Голосу Америки" Уілліс Коновер. Він присвятив азербайджанському музикантові годинну програму, нагородивши його рясними гронами найвищих епітетів. Випадок безпрецедентний і в історії радянського джазу, і в історії "Голосу Америки". А "винуватець" сенсації тієї ночі просто спав, не відаючи, що на ранок прокинеться світовою зіркою.

У ті часи подібні ефіри нерідко ставали роковими у долях митців. Та у Баку вчинили інакше: замість "розбірок", утисків чи навіть репресій, керівництво Азербайджанської РСР, очолюване Гейдаром Алієвим, запропонувало музикантові... найвищу підтримку і сприяння! Так з'явився державний джазовий ансамбль "Мугам". А 1979р. саме Вагіф Мустафа-заде перший з усіх радянських джазменів був удостоєний почесного звання "заслужений артист республіки".
У жовтні 1978 р. Вагіф зі своїм ансамблем "Мугам" мав брати участь у Днях азербайджанської культури й уперше виступити в Києві. Знаючи наперед розклад концертів, ми запланували запис у студії Українського радіо на єдиний вільний для музикантів день. Він виявився не лише напрочуд теплим і сонячним, а й по-справжньому плідним.

Серед багатьох мистецьких чеснот Вагіфа мене найбільше вражало бездоганне відчуття композиції, форми і часу.
Коли після саунд-чеку в студії ми узгоджували деталі запису, з'ясувалося, що його концерт "Кавказькі картинки" перевищує хронометраж усієї моєї джазової радіопередачі. А ще треба було оголосити твір, представити виконавців тощо. Вагіф був уже за роялем, коли ми обмінялися буквально трьома фразами:
- Скільки має звучати концерт, аби тй його подав так, як хочеш? - спитав він.
- 19-19 з половиною хвилин. - відповів я.
-Добре. Ми готові, починаймо запис...
Після команди "Стоп" хронометр зафіксував час, що ви бачите у програмі цього компакт-диску - 19 хвилин 02 секунди.

Ще кілька епізодів, які розкривають вдачу Вагіфа,
Наша студія мала гарну акустику, але технічне обладнання було недосконале: запис вівся на 2-канальний магнітофон. Звукорежисер Володимир Замараєв, блискучий фахівець, надзвичайно ретельний, працював без партитури й фактично без репетиції - інтуїтивно "конструюючи" загальну картину звучання твору. Тож після прослуховування першого дубля "Кавказьких картинок", він запропонував усе повторити.
- В претензії до виконання? - здивувався Вагіф.
- Жодних, я маю претензії до свого запису, - зізнався звукорежисер.
- Ви чудово робите свою справу. А ті ноти, які ви "не вхопили", - вважаймо, що я їх не писав, - посміхнувся музикант і додав: - Працюймо далі!
Так, усі ці записи - єдині дублі. Крім двох, про які - мова окрема.
- Тут мені бракує ще однієї, третьої руки... - поскаржився Вагіф, прослухавши фонограму п'єси "Рідні інтонації".
- То давайте її "домалюємо" - пожартував вже Замараєв і запропонував зробити дабл-трек роялю.
Мустафа-заде спершу навіть розгубився, та за хвилину вже був за інструментом і дозаписав буквально 3-4 звуки. Розпізнати це надтактовне "догравання", не знаючи де воно, неможливо...

Як продюсер тієї сесії я попросив Вагіфа зімпровізувати на українську тему, на його вибір.
- Мені дуже подобається одна ваша пісня, її співав і наш Рашид Бейбутов, - сказав він. - Та я не знаю ані її назви, ані автора, - і награв славетне майбородове: "Рідна мати моя, ти ночей не доспала..."
Кращої пропозиції годі було чекати!
Перший дубль "Парафразу" був цікавий, але дещо задовгий - понад 6 хвилин, а в імпровізації відчувався певний дисбаланс між українським та орієнтальним мелосом. З цим погодився і Вагіф.
- Зараз я заграю варіант до 4 хвилин, то буде сповідь азербайджанського сина українській матері...
Так народився цей подвійний шедевр. Доля ж розсудила так, що він став єдиним зразком звернення видатного азербайджанського музиканта до слов'янської теми.
А усі ці київські записи - його останньою студійною роботою...

Микола Аммосов, журналіст Українського радіо

Особлива подяка:
Надзвичайному і Повноважному Послу Республіки Азербайджан в Україні, Таляту Мусеіб оглу Алієву,
Міністерству культури Республіки Азербайджан,
Музею Вагіфа Мустафа-заде у м.Баку,
Музею музичного мистецтва Азербайджану,
Віктору Дубільеру, усім друзям та шанувальникам В. Мустафа-заде, котрі допомогли видати цей диск.

© 1978 В.Мустафи-заде (правонаступники)

© 2003 Національна Радіокомпанія України

Оформление диска

Все публицистические материалы являются собственностью редакции UAjazz.Com. Авторское право на публикации принадлежит их авторам. 
Перед использованием материалов, их перепечаткой и цитированием надлежит получить письменное разрешение редакции портала.
При перепечатке обязательно следует сохранять авторство и ссылаться на источник - портал UAjazz.Com.