Главная » Репортажи » Вібрації Баха як точка лібрації між класикою і джазом

Вібрації Баха як точка лібрації між класикою і джазом

13.06.2010

[singlepic id=55 w=200 float=left]Це був один з тих небагатьох концертів, йдучи на який зовсім не хочеться про нього писати. Була тільки мрія про заслужений п’ятничний відпочинок під чарівні звуки вібрафона Андрія Пушкарьова – видатного киянина і єдиного володаря премії Ґреммі в Україні. Жодним чином не применшуючи заслуг Андрія як артиста всесвітнього відомого оркестру «Кремерата Балтика» (керівник - видатний скрипаль сучасності Гідон Кремер), що, власне, і отримав цю премію, зовсім не регалії спонукали 23 квітня відвідати концерт в Майстер-Класі. Одна з найбільш вагомих причин – те, що Андрій Пушкарьов дуже рідко дає концерти в рідному місті. Останнього разу мені пощастило потрапити на його спільний виступ з відомою піаністкою Катериною Сканаві у 2006 році. Присутність вібрафона, на мою думку, тоді додало чимало яскравих барв до класичної програми і підкреслило виразність музики Генделя й Рахманінова. Тоді ж Андрій Пушкарьов виявив себе як талановитий імпровізатор, сповнений відчуття стилю і смаку.

Своєрідний симбіоз класики і джазу, подібно до свого кумира Жака Лусьє (Jacques Loussier), Андрій продемонстрував в рамках спільного проекту культурно-освітнього центру «Майстер Клас» та продюсерського центру «Jazz In Kiev». Цілком природно, що з цією метою була обрана музика Йоганна Себастьяна Баха – за словами ведучого концерту Олексія Когана (і з цим, насправді, важко не погодитися) - «найвеличнішого джазового композитора». Програма «Bach Vibrations», що складається з 15 двоголосних інвенцій, вийшла на диску у 2007 році і була схвально зустріта критикою і слухачами. В першому відділенні концерту Пушкарьов виконав усі з них, хоча, зважаючи на повне занурення у нескінченновимірний простір музичних алюзій, не складно було збитися з ліку.

Окрім суто естетичної насолоди від багатої звукової палітри, чуттєвого інтонування й віртуозного володіння інструментом, прослуховування інвенцій виявилось достатньо захоплюючим заняттям, адже у кожну оригінальну «бахівську» тему музикант майстерно вплітав відверті цитати й авторські імпровізації у стилі видатних джазових піаністів. Так, серед виконаних композицій легко було впізнати почерки й мотиви Білла Еванса (Bill Evans), Дейва Брубека (Dave Brubeck), Чіка Коріа (Chick Corea), Мішеля Каміло (Michel Camilo), Гербі Генкока (Herbie Hancock), Джорджа Ширінга (George Shearing) Оскара Пітерсона (Oscar Peterson), Скотта Джопліна (Scott Joplin), Еррола Гарнера (Erroll Garner) та інших. Подібно до гри «Вгадай мелодію», мозок поволі напружувався у спробі вгадати чергового генія, аж поки Пушкарьов не видавав явної цитати, після чого можна було сміливо зараховувати собі один бал, або навпаки – віднімати. Так виконавцю вдавалося тримати у напрузі весь зал, що, сконцентровано слідкуючи за дійством і, без сумніву, смакуючи його, переходив від енергетичного стану суцільної тиші до іншого – щедрих і тривалих овацій.

Врешті розібравшись з Бахом, Андрій Пушкарьов звернув увагу на інших класиків, в чому йому допомогли відомі українські музиканти – контрабасист Максим Гладецький і барабанщик Олександр Муренко. Разом тріо виконало дві п’єси Петра Ілліча Чайковського зі збірки «Пори року», а саме «Січень» і «Липень», й «Танець із шаблями» з балету «Гаяне» Арама Ілліча Хачатуряна. Годі й казати, що контрабас та ударні значно додали джазових окрас відомим усім творам. Загалом же тріо прозвучало чітко, злагоджено, що ймовірніше свідчить про справжній професіоналізм усіх музикантів, ніж про години і дні спільних репетицій. Правдою є також і те, що всі виконавці добре знайомі між собою, і головне, що насолода, яку вони отримують від спільної гри, автоматично передається публіці. А остання жадала ще і таки отримала на біс проникливу композицію Астора П’яццолли (Astor Piazzolla), вібрафон Пушкарьова в якій звучить не менш органічно, ніж бандонеон автора.

Задача поєднання класичної музики і джазу іноді здається штучною і абсурдною, проте не секрет, що багато талановитих класичних виконавців є закоханими у джазову музику. Знайти ж в собі сміливість і вміння гармонійно поєднати два напрями в своїй творчості під силу тільки справжнім майстрам. Здається, що Андрій Пушкарьов безпомилково віднайшов цю точку рівноваги в музиці найвеличнішого джазового композитора.