Главная » Интервью » Сієнна Дален: незвідані далі душі у вокалі

Сієнна Дален: незвідані далі душі у вокалі

18.05.2010

Вона – не з тих комет, які сенсаційно з’являються на сценічному небосхилі, за лічені секунди пролітають його, засліплюють усіх здивованих, і – згорають. Вона не іскрить і не намагається затемнити сонце. Світить спокійно, впевнено, м’яко. Для багатьох джазових вокалістів вона провідна – Полярна зірка Сієнна Дален.

Пісні Сієнни манять слухача строго на північ, адже виконавиця родом із невеличкого канадського містечка Доусон Крік (Dawson Creek). Звідси – відтінок типового північноамериканського фолку в її композиціях. Саме цією самобутньою ноткою глибокого вокалу, дбайливо загорненою в сольну програму, Сієнна Дален вирішила подивувати українську публіку. Приймати вокалістку і розділяти її відвертість пощастило містянам Києва, Рівного, Львова, Дніпропетровська та Миколаєва. Знаменно, що львівські організатори не змирилися зі звичним концертним рецептом і розщедрилися на родзинки, які дозволили музичним гурманам розцінювати виступ Сієнни Дален як справжній делікатес.

Як би не було, спочатку зал Львівської філармонії шокував половиною порожніх місць. Згодом прояснилось: ліпше менше, та душевніше. Олію у вогонь підливало тріо львівських музикантів «Литвинюк-Гнидин-Федорчук», яке належним чином готувало плацдарм для виходу канадської співачки. Піонери сцени того вечора займали публіку… натяком. Виступ тріо став своєрідним анонсом повноцінної програми джазових інтерпретацій скандинавського фолку, яку музиканти представлять вже в червні. Композиції, які створювали публіці передсмак майбутнього концерту, склалися у цілісний мультиплікат розмаїтих характерів: сакрально-шаманського, енергійно-стрімкого, лірично-епатажного. Роль «темної конячки» поміж зджазованого етно перебрала на себе композиція «Take 5», обіграна музикантами на свій манір, а ще – трохи «по-шоколадному». Закономірно, адже те, що піаністка Анастасія Литвинюк та ударник Ігор Гнидин складають кістяк гурту «ShockolaD», не могло не позначитись на музиці тріо: попри абсолютно новий матеріал, знайомі аранжування та впізнавані обрамлення композицій навіяли слухачам легке дежавю. Козирем тріо, безумовно, є ударник, який, окрім як драйвовими соло та пристрастю до тарілок, заворожував публіку звучанням української окарини та дзвіночків, знаних як музика вітру. Контрабасист Сергій Федорчук на лаври Марка Токаря не зазіхав – грав традиційно, одначе його постійні позирання на годинник не могли спонукати публіку просити тріо про бонусну композицію. Інтрига виходу на сцену Сієнни Дален зависла в повітрі.

Виконавиця не змусила довго на себе чекати. Після своєї з’яви вона подякувала публіці за теплий прийом і довго налаштовувала акустичну гітару. Магістр джазового вокалу Університету Торонто, учасниця багатьох американських та європейських проектів, одна з найпрофесійніших і найглибших співачок світу, Сієнна Дален неабияк хвилювалася перед виступом у Львові. До співу вона готувала не лише інструменти, а й душу. «Where are the gods when you need ’em?» – безпрограшний старт концерту-діалогу, коли кожна нота, кожен відтінок інтонації знаходять відгук у слухачів. Вокал Сієнни вимальовує в уяві безліч образів. Складається враження, що її голос – це хвиля, яка накочується, накриває публіку так делікатно, ніжно, а потім – знов у море, залишаючи ледь помітний слід на піску. Проживання наступної пісні, «Stray» (бездомний кіт), надало цим піщаним слідам форми котячих лап. Сієнна Дален, змінивши акомпанемент на фортепіанний, все норовила розвернути філармонійний «Steinway», аби щомиті бачити очі публіки. Її вокал хотілося спробувати на дотик, неначе м’яку замшу. Він переливався, мінився інтонаціями, наголосами і недомовками, змивав зашкарублу фарбу з душ слухачів.

Дві наступні композиції Сієнни Дален стали піснесльозами, глибоким жалем і усвідомленням минущості, плинності. Одна з них була присвячена колезі вокалістки, яка загинула першого дня цього року, інша – альпіністові, який змушений залишити друга, що впав у провалля. Трагічні закінчення цих історій мали би спростовувати наше внутрішнє наївне «все буде добре», одначе мелодика пісень Сієнни припрошує швидше до філософії. «Love me like I love», «Rain down on me», «If you could see me now» поволі заповнили залу густими почуттями і легкими сентиментами. Це була відвертість однієї душі, розділена з усіма, змова у балахонах правдивості, коли кожне слово оголює емоцію, спогад. Було зрозуміло, що одним викликом на біс публіка не вдовольниться. Із залу пролунала пропозиція заслухати «Samuel», одначе виявилось, що співачка без музикантів свого квартету цю пісню не виконує. Заміну запропонувала більш ніж гідну – дві розкішні джазові композиції, одну з яких виконала а капела. Решту джазу пообіцяла привезти наступного разу.

Після концерту Сієнна Дален охоче спілкувалася з розчуленими прихильниками і журналістами. Втомлена, але зворушена теплим прийомом, вокалістка розповіла про концертні тури, натхнення і Джоні Мітчелл.

– Сієнно, перш за все величезне Вам спасибі за розкішний вокал і настільки енергетичний виступ. Своєю щирістю і професійністю Ви просто підкорили серця львів’ян. Вчора насолоджуватись Вашим вокалом мали змогу рівняни. Концерт відбувся настільки ж успішно?
– Я дуже вдячна львівській аудиторії за таку атмосферу і розуміння. Мені було дуже приємно виступати сьогодні. Неперевершена публіка. Виступ у Рівному теж був дуже вдалим. Окрім того, я проводила майстер-клас із вокалу для рівненських студентів. Таке ж заняття раніше мала зі студентами Київського музичного училища.

– Сьогодні в залі були присутні дві майбутні співачки, які нетерпляче очікують на Ваш приватний урок вокалу. Вони тішились порівняно невисокій вартості заняття (450 грн з особи або 500 з двох) і тим, що легко з Вами домовились. Чи часто Вас просять про приватні уроки і чи плануєте майстер-клас для львівських вокалістів?

– Мої приватні заняття – це не є уроки як такі, це швидше своєрідні інструкції, підказки щодо сольного співу. Дівчата сконтактувались зі мною за допомогою електронної пошти, я погодилась, адже маю трохи часу у Львові. А проводити майстер-клас для студентів мені ніхто не запропонував.

– Шкода. Це – справді промах львівських студентів і викладачів вокалу. Сподіваюсь, наступного разу вони не втратять такої можливості. Сієнно, Ви – вокаліст, інструменталіст, композитор і викладач. Як Вам вдається успішно поєднувати всі ці види діяльності?
– Виклики, які ставлять переді мною викладання вокалу, написання і представлення пісень роблять мене більш цілісною особистістю і сприяють моєму формуванню як музиканта, розвивають можливості. Мені подобається поєднувати різні види діяльності: приміром, сольний спів та співпрацю з музикантами. Співати сольно – зручніше, в такому випадку не залежиш від часу, можеш постійно змінювати контент пісні. Я можу сповільнювати або пришвидшувати темп, підібрати інший фрагмент до певної композиції. Коли граю з музикантами, важче мати цю свободу. Адже ви повинні бути одним цілим, народжувати музику в співпраці. Тому я справді ціную сольний спів за свободу, яку він дає. Одначе виступи з гуртом можуть бути більш захопливими, оскільки є багато музикантів, з якими можна цікаво імпровізувати. Тоді важливо вловлювати момент, відчувати спільний настрій і при цьому отримувати від них натхнення. Ще може бути такий варіант: у французькому «The Karl Jannuska Sextet» моя роль як вокаліста – це більше роль інструмента, я навіть не співаю словами. В цьому ансамблі я свідома того, що важливо бути не ведучим голосом, а другорядним і мене це цілком влаштовує, ба навіть захоплює, бо це абсолютно інший досвід.
Найважче в роботі для мене – концертні тури. Я люблю добре висипатися, а переїзди не дають мені такої змоги. Тому іноді фізичний аспект турів може бути виснажливим.

– Який Ваш улюблений формат виступу: аудиторія великого залу чи камерний клубний концерт?
– Якщо я відчуваю публіку, якщо є контакт, триває обмін емоціями, тоді неважливо, чи я виступаю для великої аудиторії, а чи для трьох людей.

– Сьогодні Ви виконали тільки дві джазові композиції.
– Цей тур не зорієнтований на джаз. Я не хотіла змішувати різні жанри.

– А чим для Вас є джаз?
– О, це неозначуване поняття. Джаз неодмінно повинен включати в себе певний імпровізаційний елемент. Якщо ти не імпровізуєш – ти не граєш джаз. Джаз стає багатоликим: ми маємо зджазовану класичну музику, різні фолклві та поп-елементи. Попри те, все ще маємо традиційне звучання, давно знайоме, і більш експериментальний напрямок – він мені подобається найбільше, в такому стилі я працюю з «The Element Choir» останнім часом. В нас немає музики, це – ансамбль вільної імпровізації. Чи граємо ми джаз? Я не думаю, що нам потрібна певна категорія зараз. Переконана, що байдуже, який жанр, головне – аби була хороша музика, що зворушує людей.

– Ви – магістр джазового вокалу Університету Торонто. Чим допоміг Вам цей ступінь?
– Для університету це цілком нова цікава програма. Я стала першою випускницею цього курсу. В Канаді є багато хороших вокалістів, тому, сподіваюсь, ця тенденція продовжуватиметься. Важливо, щоб інші університети перейняли цю ініціативу і почали приймати виконавців джазового спрямування, адже ганебно, що раніше вони цього не робили. Ступінь магістра не зробив мене відомою, але дав змогу зустріти багатьох музикантів-професіоналів, з якими цікаво співпрацювати.

– А як Ви сприймаєте те, що Вас порівнюють із Джоні Мітчелл?
– Мені подобається Джоні Мітчелл, тому я сприймаю це як комплімент. Водночас я точно не намагаюсь звучати як вона, це не є моєю метою. Я намагаюсь співати по-своєму, в характерній саме для мене манері, проте, коли слухаєш досить багато композицій певного артиста, волею-неволею вбираєш у себе певні елементи його виконання. Тому, напевно, люди чують суміш джазу і фолку в моїй музиці. Джоні Мітчелл – одна з ікон джазу для мене. Проте я б хотіла, щоб люди не тільки порівнювали мене з Джоні, а й розуміли мене як мене також.

– Хто ще з виконавців завоював Ваші симпатії?
– Мені подобається творчість канадського співака Бона Айвера (Bon Iver), це яскравий типаж заспокійливого фолку. А в плані музики я слухаю багато речей «Radiohead». Окрім того мені імпонує новий виконавець із Монреалю Патрік Вотсон (Patrick Watson), і я впевнена, що навіть якщо ви не знали його досі, то ще обов’язково його почуєте.

– Яка з Ваших композицій найкраще репрезентує Вашу особистість, віддзеркалює Вашу душу?
– Важко сказати. В мене немає улюбленої пісні. Вони всі репрезентують мене. Коли пишеш нову пісню, думаєш, що вона твоя улюблена, що саме в ній уся ти. Отримуєш неабияке задоволення, представляючи її публіці, композиція свіжа, ти досліджуєш можливі ідеї, аби її прикрасити. З часом вона стає ще однією в списку, аж поки наступна пісня не прийде на зміну. Таким чином я постійно віднаходжу себе і кожна пісня стає наступною міткою на маршруті. Я постійно змінююсь, рухаюсь вперед.

– У Вас чудові тексти. З чого Ви черпаєте натхнення?
– Переважно з історій інших людей. Я також тяжію до трагічних моментів. Тому моя мета – віднайти баланс і подумати про прекрасні речі в житті. А також замислитись про те, що можна було б змінити на краще.