Главная » Репортажи » Федоров, Волков, Рібо, Медескі та Сміт. Потойбічна геометрія Велиміра Хлєбнікова

Федоров, Волков, Рібо, Медескі та Сміт. Потойбічна геометрія Велиміра Хлєбнікова

10.04.2010

Концерт Федорова, Волкова, Рібо, Медескі та Сміта. Фото Дмитра Туйона.

Розгорнутий репортаж з київського концерту-презентації платівки "Разін" авант-супергрупи Федорова, Волкова, Рібо, Медескі та Сміта.

"Я Разин со знаменем Лобачевскаго логов", - Велимір Хлєбников, "Разин".

В 1892 році в Росії та в інших країнах відзначали 100-річний ювілей Миколи Івановича Лобачевського. Незабаром була заснована міжнародна премія імені М. І. Лобачевського, що присуджується за видатні здобутки в області геометрії. Лобачевський відомий тим, що спробував довести п’ятий постулат Евкліда, який має приблизно такий вигляд: "через точку, що не лежить на даній прямій, проходить тільки одна пряма, що її не перетинає". В своїй першій друкованій роботі з неевклідової геометрії, що вийшла в 1829 році, Лобачевський завив, що V постулат не може бути доведений на основі інших посилань евклідової геометрії, і що припущення постулату, протилежного до Евклідового, дозоляє збудувати геометрію настільки ж змістовну і позбавлену протиріч – як і в Евкліда.

Всім відомо, що в геометрії теорія паралельних дотепер лишалася недосконалою. Марні потуги з часів Евкліда, протягом двох тисяч років, змусили мене підозрювати, що в самих поняттях ще не міститься тієї істини, яку хотіли довести і перевірити, подібно до інших фізичних законів – тут можуть зарадити лише досліди, як, наприклад, астрономічні спостереження. Головний висновок припускає існування геометрії в більш широкому сенсі, ніж нам її першим представив Евклід. В цьому просторовому вигляді я дав науці назву Уявної Геометрії, де поодиноким випадком включається Уживана Геометрія.
(Миколай Лобачевський)

Наукові ідеї Лобачевського не були зрозумілими його сучасникам.

Як можна подумати, щоб Лобачевський, ординарний професор математики, написав з якоюсь серйозною метою книгу, що принесла б небагато честі і шкільному вчителю? Якщо не вченість, то принаймні здоровий глузд повинен мати кожен вчитель, а в новій геометрії нерідко бракує і останнього.
(Уривок з критичної статті, адресованої геометричному ексцентрику Лобачевському)

В 1871 році, вже після смерті Лобачевського, німецьким математиком Феліксом Клейном була представлена однойменна модель, яка наочно продемонструвала, що геометрія Лобачевського є так само несуперечливою, як і модель Евкліда. Усвідомлення того, що евклідова геометрія має повноцінну альтернативу, справило величезне враження на науковий світ і надало імпульсу іншим новаторським ідеям в математиці та фізиці.

Багато людей ходять по землі і навіть не підозрюють, що окрім звичайної, уживаної геометрії, з якою вони неодмінно стикаються кожного дня, десь в іншому модусі існування живе уявна геометрія. Вона диктує свої умови, несхожі на ті, що заганяє нас в повсякденний ритм існування. У неї також є власні незаперечні аргументи, які, навіть за наявності великого бажання, тубільні мешканці не можуть перекрити. Ні Евклід, ні Лобачевський не виступали в якості деміургів цих завершених реальностей. Світи завжди існували, не зважаючи особливо на те, чи хтось звертає на них увагу. Мабуть і для великого російського математика було не так важливо, чи хтось повірить в його неосяжне відкриття. Якби премією Лобачевського нагороджували тих, хто, не зважаючи на розумні, сповнені здорового глузду переконання оточуючих, насмілювалися відкрити двері, чи принаймні кватирку до іншого виміру, то одним з лауреатів міг би стати поет-футурист Велимір Хлєбніков. Втім, це навіть добре, що таких людей не відзначають подібними преміями – речі, що так нагадують про реальність цього світу, в очах героїв, що не підозрюють про своє геройство, виглядали б безглуздо.

В ті часи (1910-ті роки) було заведено "поетизувати" себе, і кожен з більшим чи меншим несмаком грав роль… Хлєбніков був "наче деякий херувім"… В його неуважності немає награності. Він забував про їжу, холод, догляд за собою, але він радів новому костюму що йому позичали. Його дивакуватість справжня.
(Характеристика особистості Хлєбнікова літературним критиком Володимиром Марковим)

Він ніколи не брехав і зовсім не глузував… в Хлєбнікова ніколи не було ані копійки, одна зміна білизни, брюки рвані, замість подушки наволочка, набита рукописами. В наволочці – уривки віршів і складні підрахунки "законів часу" (28 років розділяють народження протилежних людей, 365 – людей подібних; вирішальні події історії розділені кількістю років, кратних 317 тощо), на які він витрачав більшу частину своєї енергії.
("Муза російського авангарду" Ліля Брік)

Наволочку він часто губив, ще частіше, в революцію – її в нього крали учасники вирішальної історичної події, в яких не було паперу на закрутки. Майже половину свого життя він провів в бурлакуваннях. Астрахань, Казань, Дагестан, Симбірськ, Ярославль, Москва, Урал, Крим, Петербург, Херсон, Київ, Куоккала, Царицин, Саратов, Харків, Армавір, Ростов-на-Дону, Баку, Персія, П’ятигорськ – ось неповний список зупинок на шляху. "Мандри дають поету ритм", - пише Марков. Душа мандрівника потрібна для того, аби відчути ритм Хлєбнікова, додамо ми.

Такий вступ був потрібен для того, аби змалювати в своїй уяві образ людини, чиї вірші були покладені на музику і оформлені в концептуальний альбом під назвою "Разин, Рим и Лев". Ідейний натхненник відносно новоявленого авангардного квінтету, який вийшов на сцену Будинку офіцерів ввечері 14 березня, Леонід Федоров, одного разу вже звертався, не менш ґрунтовно, ніж в 2009/10 роках, до творчості Хлєбнікова. Було це 15 років тому – результат майже метафізичної співпраці групи АукцЫон з бардом, поетом-авангардистом Олексієм "Хвостом" Хвостенко. "Жилец вершин" - "Чудовище… с ужасным задом" - якийсь зловісно-сатиричний витвір мистецтва Хлєбнікова, потаємна сутність якого може і не відкритися нам без допомоги Федорова і компанії. Можливо, виконуючи ритуальний танець під час композиції "Бобэоби", музикант уявляв себе цим чудовиськом, яке схопило "несшую кувшин", а може жертвою, в якої "Бобэоби пелись губы, Вээоми пелись взоры, Пиээо пелись брови". Ще краще, мабуть, уявити собі, що вони є одним цілим, одномоментним (не зважаючи на те, що "Бобэоби" та "Чудовище" були написані Хлєбніковим з інтервалом в 2 роки).

Леонид Федоров. Фото Дмитрия Туйона

"Заклятье двойным теченьем речи, двояковыпуклая речь" - у формі віршованих паліндромів грала роль дикого коня, якого з любов’ю приборкували гітарист Марк Рібо, клавішник Джон Медескі, ударник Чес Сміт, вокаліст-гітарист Леонід Федоров та контрабасист Володимир Волков. В основу презентованого альбому була покладена поема Хлєбнікова "Разин". Вимкнемо розум – він тут не допоможе, ввімкнемо почуття та уяву. Заграла композиція "Бой": "…Махал плахам. Оперив свирепо... Сокол около кос!". Далі - "Дележ добычи": "…Охала, ахала, ухала… И бар раби,— Раби бар!". Накочується "Тризна": "Колет, как телок? Силом молись… Волога голов, Убор грез, озер гробу". Останній фрагмент звучить відчуженою потойбічною лірикою, що після команди "лети же!" переходить у глухе глузливе соло акустичної гітари Марка Рібо, яке чимось нагадує латинські мотиви з нещодавнього альбому Джона Зорна під назвою "El General" – чергового шедевру спільної роботи цього всюдисущого авангардиста та одного з його улюблених гітаристів – містера Рібо. Оздобленням вечора стали точкові вприскування різноманітних звуків, які видавав Джон Медескі, учасник всесвітньо відомого джаз-фанк тріо Medeski Martin & Wood. Саме в той момент я шукав очима губну гармошку, лише згодом збагнувши, що це Медескі чаклує над своїм органом.

Музиканти дали час публіці, щоб оговтатись від такого потоку чужорідних вражаючих образів, зігравши композицію "Печаль" з альбому Леоніда Федорова "Лиловый день". Попри ностальгічний сум і почуття безвиході, що пронизує цю композицію, на фоні фантасмагоричного епосу Хлєбнікова, вона сприймалася як щось близьке і миле серцю. Давні шанувальники АукцЫону та його окремих учасників, що мабуть переживали першу частинку концерту із хвилюючим азартом, радісно захиталися в такт мелодії, з полегшенням впізнавши знайомі риси Федорова та компанії. А в залу тим часом ішли плавні розмірені хвилі: "Быть бы-стать жуком-древоточцем, задней ножкой стула в дальней комнате, чтобы надо мной бежали волны те…". Вони підштовхували до того, аби розчинитися в звуках вітру і стати прозорим. Ніколи б не відчув так ясно, як в той момент, талант Марка Рібо – тиха гра, що перетворюється на шелест трави і відносить вдалечінь.

Ідилію перериває наполегливий бас Волкова, що намагається своїм постукуванням та подригуванням привести нас до тями – тепер знадобиться концентрація волі. Приліплюємо одну губу до іншої, "чтобы зубы изо рта не выпали", замотуємо і зв’язуємо вії, "чтобы не вывались глаза" і ритмічно дихаємо. З кожною секундою емоції і напруження все більше заповнюють єство. "Голова - нога, голова - нога-а-а!!!" - пробка вилітає і залу накриває приголомшлива суміш дикого металічного авангарду імені Марка Рібо.

Тепер на тверезу голову можна і пофілософствувати. "Утром мыться, наночь не бриться… Стоит ли верить, стоит ли быть…", - суцільні запитання і жодних натяків. Відчуття невідомого інтригує та затягує під космічні флейто- та сопілкоподібні звуки красеня "Хаммонда В-3" Джона Медескі. "Стало, стало, было, не было…", - бешкетує Леонід Федоров, співаючи пісню з альбому "Зимы не будет".

Здається, ще жодного разу ми не згадали ударника Чеса Сміта. Якщо Сміт і зникав з виднокола, про нього неодмінно згадували наші ноги і руки, що рухалися разом із тонко відшліфованим ритмом американського експериментатора, який не з чуток знає таких вельми цікавих гітаристів як Фред Фріт та Марк Рібо.

Гітара Федорова не витримала відчайдушного бою – довелося міняти струну. Тим часом музиканти розважаються легкою імпровізацією: тендітні дзвіночки Медескі, м’яке барабанне шебуршання Сміта. Федоров знову в наших лавах, виходить і заходить Волков – ми подумки чи наяву потираємо руки – щось намічається.

Володимир Волков. Фото Дмитра Туйона

Сон… Волков по-скрипучому та недбало, на пару з Рібо, затягує нас в туман. "Волн лов ман снам". Як вам там в тумані літається? – запитаєте ви. "А ничего лечу, человечина!", - видихаємо ми не своїм голосом. Сміт настільки захопився, що і справді вирішив політати – плавні змахи рук, які чомусь рухаються за траекторіями діагоналей прямокутника – мабуть особлива техніка польоту в тумані…

У повітрі мовчання. Перша думка: "от молчания лопается кожа на плечах". Час перервати мовчання. …Для того, аби відчути Пытку… Федоров зі зловісним виглядом тримає в руці листок. "Шилом молишь? Ков веревок. И мятель плетями", - декламує він, перетворюючись на мефістофелеподібну істоту. Демонічна драма переростає в хаотичну какофонію. Музиканти лишають нас наодинці із розшматованою енігматичною субстанцією.

Зала вимагає продовження вистави, і герої вечора повертаються назад. Якщо в музикантів на той момент лишилося бажання показати свою справжню природу, тоді композиція "Мао" підвернулася як раз вчасно. Почергові вибрики учасників драми, які, таке враження, хотіли відчути смак екстатичного стану, і котяче нявкання Федорова постали вражаючим і кумедним апофеозом виступу.

В той момент, коли ми вже були готові повністю повірити музикантам, перші акорди останньої композиції розставили все на свої місця – світ Хлєбнікова зник наче марево – а чи не привидівся він нам? "…падал я был - не был над зем - лею над во - дою как-то - где-то как ты - где ты - как я - буду - где я - буду ждать". М’яке падіння в світ, де через точку, що не лежить на даній прямій, проходить тільки одна пряма, що її не перетинає.