Шопеніссімо, панє Ягодзінські!

Andrzej Jagodzinski Andrzej Jagodzinski – рояль, Czeslaw Bartkowski – ударні, Adam Cegielski – контрабас. Я навіть не спробую опиратися собі та звільнятися від стереотипів. Це щось з побутової астрофізики. Є межі безмежжя, за межею якого немає меж. Закривши очі, я чомусь уявила себе на прийомі у польському посольстві (у всякому випадку, хоча б у французькому).

І справа не в тому, що беззмістовно задавати будь-якій людині з освітою трохи вище за середню та культурним рівнем трохи нижче за високий "A чи полюбляєте ви Шопена?" А в тому, що це просто красива і граційно витончена музика. Хіба не має права музика бути просто красивою і граційно витонченою? І найкраще, що в манері подачі матеріалу не відчувалось ані присмаку претензійної елітарності, а я маю певний нюх на такі речі. Водночас це не результат того, що на сцені люди, яким вже не треба нічого нікому доводити (хоча таке твердження рівною мірою справедливе). Це був виступ "поза конкурсною програмою", а ніяк не загін виставкових коней, даруйте на слові.

Інше питання, що поставало в голові, скоріше етичного, аніж естетичного змісту: чи не можна вважати підхід, обраний колективом, і, передусім, його лідером, певною мірою спрощенням, попсуванням, не дуже дорогою популяризацією доробку класичного композитора? Але тільки-но це питання було подумки сформульоване, в ту ж мить стало зрозуміло, що воно і на крихту неправомірне. Подивіться на цю техніку! А як вам ця майстерність. Швидко, вправно, чуттєво – хіба з подібними епітетами, що так природньо використовуються для опису гри Ягодзінського, можна казати про якесь паплюження? До речі, про епітети. Саме природньо, природньо і невимушено виглядали музиканти на сцені. Так, ніби вони народилися за цими інструментами, в цих же позиціях, під звуки того самого вальсу. Тож, скандуючи про себе "Шопеніссімо, пане Анджею. Шопеніссімо!", я вирішила не втрачати нагоди трохи порозпитувати виконавців. На жаль, їм було не досить зручно спілкуватися англійською, а моя розмовна – так само, як і письмова – польська кульгає на свої єдині півноги (перший пункт плану на 2010 рік – попрактикуватись у польській мові).

Але світ не без добрих людей і один з них (точніше, одна!) допомогла мені у бесіді з паном Ягодзінським. Виявилось, що найкраще його враження від першого візиту до Львова, залу імені Людкевича та філармонійної публіки передає слово "супер", яке він щораз повторював. Тоді я нарешті згадала, що не треба задавати питання, на які можна односкладно і коротко відповісти і бесіда пішла жвавіше.

А. Ягодзінський: Ми граємо цю програму у Львові перше, а загалом вже15 років. Лише останній твір Sonata b`moll – новий, з найсвіжішої тогорічної платівки. Цю програму ми не граємо з духовими. Шопен – то виключно фортепіано. Ніяких саксофонів та труб. Інші програми – так. Ми працювали з різними солістами, в тому числі вокалістами. І як секція оркестру також. Загалом, з усіма проектами, ми даємо близько 100-150 концертів на рік. Найбільше – 200. Працюємо разом вже 16 років, але не маємо проблем зі знаходженням спільної мови. Всі ми були знайомі і до роботи в Jagodzinski Trio. Справа навіть не в тому, наскільки гарний і професійний музикант. Він може досконало володіти технікою, але не заграє Шопена так, аби це звучало справді добре. Ми пасуємо один до одного в цьому розумінні і в питанні характерів. Оскільки поза сценою музикант є звичайною людиною, важливо, щоб характери були комплементарними.

Музику для фільмів ми зуписуємо дуже рідко. Переважно це – документальні стрічки. Але! Якби хтось запропонував нам та добре заплатив, то ми залюбки заграли б музику для кіно. І, навіть, написали б спеціально!

...Отож, добрі новини для кінорежисерів! Якщо ви знімаєте достойний фільм і маєте добрий бюджет на саундтрек – обов’язково звертайтесь. Кращого музичного супроводу годі шукати. Також цікаво було дізнатись у пана Адама, чому він використовував трохи… незвичний, ‘розкладний’ інструмент, часом змінюючи його висоту прямо на сцені.

А. Цегельський: Я волів би грати на справжньому контрабасі, але його досить важко транспортувати. Той інструмент, який я використовував під час виступу, майстерно зроблений, зручний, він гарно звучить. Але, звичайно, справжній – то справжній. В Варшаві, звісно, я граю на контрабасі нормального розміру.