24.08.2008 
Вечера памяти Симоненко
Не пам’ятаю, котрий уже рік поспіль проводяться Джазові вечори пам’яті Володимира Симоненка, відомого українського популяризатора джазової музики. Гадаю, що вже років зо п’ять, може більше. Але це, насправді, не так і важливо – у наш час швидких змін у всьому такий строк видається надзвичайно поважним і я, як і багато інших киян, уже встиг звикнути до цієї події. Тому 1 і 2 червня я знову був біля естради у формі мушлі за Маріїнським палацом.Охочих послухати джаз у ті вихідні набралося багацько - всі місця для сидіння були вщент заповнені, тай навколо них гуртувалися люди, яких стояння кілька годин аж ніяк не лякало. Зрештою, стояти весь цей час було не обов’язково, адже це парк, де можна спокійно посидіти на лавках або бровках, погуляти алеями навколо, попити пива чи кави – і все це, продовжуючи слухати музику. Одне слово, обмежена кількість сидячих місць нікого не лякала. Як не злякало киян і раптове похолодання, коли в сорочках на короткий рукав – а саме в них прийшло чимало людей - було вже не дуже комфортно. Проте мистецтво з одного боку потребує жертв, а з іншого, без сумніву, має здатність зігрівати душу не гірше плащів в курток. До того ж, така кількість народу явно знехтувала два цікаві чвертьфінальні матчі Чемпіонату світу з футболу. Чесно кажучи дилема «джаз або футбол» довго мучила й мене самого. Джаз переміг, як в той день Франція Бразилію.
Перший день можна було умовно назвати молодіжно-бігбендовим. Молодіжним, бо на сцені виступили лауреати конкурсів на краще виконання джазових творів серед дитячих шкіл естетичного виховання під керівництвом І. Журомського та інші молоді виконавці. Молоді таланти тут були представлені в різному віковому діапазоні – від ще зовсім юних, таких як піаністи Оля Гулей та Ігор Сідаш, до студентів училища ім. Глієра. А бігбендовим, бо кияни мали змогу почути різні великі джазові оркестри, такі як Оркестр "Little Band Academia" під керівництвом Віктора. Басюка, оркестри під керівництвом Володимира Пашинського, Миколи Гудими та Олександра Шаповала. До речі, всі ці колективи також склададися з молодих джазових виконавців.
Критикувати молодих – справа невдячна і, мабуть, не зовсім потрібна. Адже рано ще давати оцінку таким виконавцям, у яких попереду ще багато років праці та творчих пошуків. Молодих джазменів треба заохочувати, тим більше, що вони, незалежно від їхнього теперішнього рівня, створюють середовище, з якого можуть вийти майбутні зірки.
Мені здається, всі, хто прийшов того вечора в Маріїнський парк, не пошкодували. Олексій Коган, що традиційно веде такі заходи, як завжди заповнював паузи між виходом різних виконавців смачною порцією джазових анекдотів і жартів. Глядачі добре сприймали всіх виконавців. Улюбленицею багатьох присутніх стала, напевно, молода співачка Марія Янкіна, яка з’являлася на сцені не один раз у різних складах. Коли я почув її голос, то якраз гуляв, розминаючи ноги, навколо. А коли повернувся на своє місце - здивувався, що такий голос належить мініатюрній симпатичній дівчині з довгим волоссям, загальний образ якої мені чомусь нагадав Пенелопу Круз.
Приємним моментом для мене особисто був той факт, що молоді джазмени не бояться братися за досить складні для виконання твори, такі як "Round Midnight" Телоніуса Монка та "Spain" Чіка Коріа. От таке творче нахабство притаманне сьогоднішній українській джазовій зміні. І це дуже й дуже добре.
Послухати джазові біг-бенди теж випадає нагода не часто. А шкода. Адже це окремий вид джазового мистецтва, який вимагає не лише блискучої техніки й музично-імпровізаційного чуття, а й вельми тонкого розуміння музичного матеріалу й своїх партнерів. І не гарантовано зірка може бути хорошим учасником джазового оркестру. Словом, добре, що мистецтво великих джазових оркестрів у нас розвивається.
Другий день фестивалю був присвячений студентам і вже відомим українським джазменам. Серед молоді тут були й ті, що вже претендують на статус майбутніх зірок, за умов натхненної праці, звичайно. Це й афро-український трубач Деніс Аду та саксофоніст Богдан Гуменюк (лауреати фестивалю-конкурсу Додж-Юніор), ударники Сергій Яндюк та Олег Марков, контрабасист Антон Жуков та інші. Серед метрів виступили піаніст Петро Пашков, білоруський трубач, що зараз живе й працює в Києві, Валерій Щериця, саксофоніст Олександр Рукомойников, барабанщик Алекс Фантаєв, флейтист Володимир Зіньковський тощо.
Концерт розпочав гурт віртуоза Валерія Щериці, нашого українсько-білоруського Мейнарда Фергюссона. Зіньковський, який грав із Щерицею, як завжди потішив своїм пост-модерном, вставляючи в свої соло то теми з Моцарта, то Хабанеру з опери Бізе "Кармен", то ледь помітні шматочки джазових евергрінів. Публіці в той день по-справжньому "вставив" гурт трубачів під керівництвом Антона Скоропаденко, де соло блискуче відіграв... Валерій Щериця. Їхній драйвовий мідний фанк ще довго звучав у моїй голові й після закінчення їхнього виступу. Ритмічну партію гітарних чосів тут чітко витримав молодий музикант, що родом з Дніпропетровська - Денис Донців.
А гідно закінчив фестиваль (уже без Олексія Когана, який мав бігти на радіо ефір на хвилі «Ера-FM») харківсько-донецько-черкаський квартет у складі чудових українських джазменів Сергія Давидова (фортепіано), Олександра Рукомойникова (саксофони), Леоніда Хайсмана (контрабас) та Олексія Кібаленко (барабани). Вони виконали три авторські твори, які Олексій Рукомойников, якому замість Когана довелося розважати публіку, назвав чомусь українськими танками (російською "хороводами"). Перший танок № 3 був у вальсовому розмірі, танок №4 – в традиційному й найпоширенішому в джазі розмірі 4/4 і, насамкінець, танок № 5, який можна назвати нашою відповіддю Полові Десмонду й Дейву Брубекові, бо його розмір, як уже не важко здогадатися, був 5/4. Квартет звучав дуже добре, а гра харківського піаніста Сергія Давидова на мене справила чудове враження. Тим паче, що я вже чув про нього багато приємних речей і давно мріяв послухати наживо. І не розчарувався, бо чутки на цей раз відповідали реальності – це блискучий музикант.
А взагалі, фестиваль пам’яті Симоненка – це завжди свято й гарне проведення часу.
Окрім цього, ще й прекрасна нагода залучити до кола поціновувачів джазу нових людей, які через засилля в наших ефірах інших музичних жанрів попросту не мали змогу ближче познайомитися власне з джазовою музикою. Адже серед глядачів були й ті, що зовсім випадково опинилися на концерті, прогулюючись парком і дихаючи свіжим повітрям. Якоюсь мірою, фестиваль і виявився ковтком свіжого повітря для цінувальників не лише джазу, а й хорошої та нестандартної музики взагалі.
А хтось, я певен, під час фестивалю дещо відкрив для себе. Скажімо, деякі мої приятелі, що відвідали Маріїнський парк 1 й 2 червня, були виховані або на якісній попсі, або на класичній музиці, а про джаз майже нічого не чули. Після цих концертів вони завалили мене різними питаннями й проханнями дати щось послухати. Тепер їх переповняє бажання виправити свої прогалини в музичній освіті й познайомитися із найкращими зразками джазу. А моя мама, - яка, незважаючи на те, що не відрізняє саксофона від тромбона, дуже любить добру музику, - була надзвичайно вражена почутим. «Як це вони часто-густо грають без нот? І ще ТАК грають!», - не вгавала вона майже всю дорогу додому. Тепер моя матуся планує регулярно вибиратися на джазові концерти, і не лише на безкоштовні. Одне слово, організаторам і учасникам таких вечорів можна й треба красно дякувати. А глядачам можна побажати одне – stay jazzified!
Фото Дмитра Туйона
«Різдво – місце абсолютного прихистку» (Туве Янсон). Ці слова ідеально підходять до того, щоб окреслити музичний проект «Щедрий вечір з ...
Квартет Ольги Войченко 14 квітня виступив у ліцеї «Гранд». Деякі українські музиканти, виявляється, встигають не лише активно виступати ...
Концерт сенсації минулорічного дитячого фестивалю «Атлант-М» юного Тоні Карапетяна разом з Ігорем Закусом і Алексом Фантаєвим у джаз-клубі ...
Дні Європи лучани відзначали по-джазовому. 15 травня 2010 року в Луцькому замку відбувся Міжнародний джаз-фестиваль «Музичні діалоги ...
Яблуко джазової імпровізації музиканта від яблуні академічної музики, що його виплекала, може закотитися таки далеченько. Приміром, ...
