Главная » Репортажи » "Дитячий Джазовий Рух" правильними нотами

«Дитячий Джазовий Рух» правильними нотами

03.04.2006

Оркестр Андрея Мачнева

17-21 марта 2006. Вже після проведення 2-х фестивалів саме так охрестили цю подію – Дитячим Джазовим Рухом. А коли починали – й не думали, що кількість учасників буде більшою за три сотні, а кількість країн дозволятиме носити почесний статус “Міжнародного”. Насправді, ніхто й не працював на імідж, на те, щоби все було “круто”. Тут немає спонсорів, які воліють, аби лаштунки були розмальовані їхньою емблемою, а на концертах звучало те, що їм до вподоби. Тут і немає великих грошей, тому й нема кому що ділити. Усі опікуються лише справою та тим, щоби до цієї справи хотіли долучатися діти... а це – найголовніше з боку організаторів. А вони, до речі, державні! Оце для мене, особисто, найбільша радість, не враховуючи 200 (цього року) дітей, що хочуть грати джаз, а ще - радіють, коли звучить справжня музика.

8-ий міжнародний дитячий джазовий фестиваль імені Леоніда Утьосова.
Непересічне музичне дійство, що об'єднує музичним адреналіном кожні два роки людей, які охочі до джазу. Людей молодих і дуже молодих, дуже талановитих і дуже-дуже талановитих...

1) Все це почалося у 92-му у Південній Пальмірі, на Батьківщині Леоніда Утьосова.
Тоді спробували позмагатися лише одеські юні джазмени.
Щодо позмагатися: нагадаю, що у рамках фестивалю відбувається конкурс.
Нині - за такою схемою :
1 день – відкриття, 2-3 – конкурсні дні, 4 день – вручення нагород та концерт-закриття у м. Южне, 5 день – гала-концерт в одеські філармонії.
Така схема була на цьогорічному фестивалі.
2) У 94-му фестивалю надано статус “відкритого регіонального”. Першими гостями був Диксиленд з Херсону.
3) З 96 року – фестиваль проводиться у місті Южне, що під Одесою. Про це треба сказати окремо.

Палац культури “Дружба”, що у цьому місті, знають майже усі (найкращі) дорослі джазмени України. Їх туди запрошують вже протягом 5 років. І скоро, до речі, повинен відбутися Гала-Концерт, за участі Мен Саунда, Бендa Ігоря Закуса, Тріо Родіона Іванова, Night Groove та багатьох інших. А у самому місті Южному кажуть так :”Ми любимо баскетбол і джаз”. Й справді, їхню баскетбольну команду знає не лише вся Україна, а про їхню ошатну залу і той джаз, який там звучить відомо вже у 10-ти країнах світу. (За технічними характеристиками – другого такого тисячнику немає всією країною). А отже – найкраща зала для найкращих музикантів.

4) У 96 році всі південні регіони України надіслали своїх представників.
5) З 98 року – фестиваль всеукраїнський.
6) 2000 рік – склад учасників та членів жюрі дозволяє йому стати “Міжнародним”. Вперше на конкурсі Гран-Прі. Володарі – квартет п\о Тамари Іванової. Ростов – на – Дону.
7) 2002 рік. 180 учасників з Росії, Румунії, України, Приднестровської Республіки, Республіки Білорусь...... Гран-Прі – Дитячий Біг-Бенд п\о Андрія Мачнєва, Ростов – на – Дону.
8) 2004 рік. 280 учасників (це лише дітей, не рахуючи викладачів, родичів, преси, організаторів, гостей-музикантів!) Росія, Україна, Польща, Республіка Білорусь, Молдова, Румунія, Туркменістан.
Гран-Прі – Олексій Чернаков (фортепіано), Москва.
Треба зауважити, що у 2005, Олексій отримав 1-у премію на молодіжному конкурсі Додж-Junior у Донецьку. Гран-Прі не отримав тоді ніхто.
9) Рік 2006. Організатори вирішили взяти не кількістю, а якістю.
Склад учасників скоротився на одну сотню, втім, додалися майстер-клас від одного з членів жюрі, Євгена Гречищева, викладача державного московського училища джазового мистецтва, лідера ансамблю Moscow Jazz Pasengers; а також новинкою став Jam-Session, що тривав близько півгодини, і “примусив” вийти на сцену представників усіх міст і інструменталістів, і вокалістів.

І ще одна статистично-необхідна деталь. Ну... насправді про це забувати не можна, і не можна не оголосити склад жюрі фестивалю:

- Голова Жюрі – Микола Голощапов. Художній керівник та головний диригент одеського біг-бенду, завідуючий естрадним відділом одеського училища культури та мистецтв ім. К.Ф. Данькевича.
- Відповідальний секретар Жюрі – Людмила Іваненко. Заступник завідуючої відділом навчальних закладів при управлінні культури та туризму одеської облдержадміністрації
- Тетяна Боєва. Джазова співачка, лауреат багатьох міжнародних джазових фестивалів та конкурсів, педагог.
- Сергій Горовий. Завідуючий кафедрою естрадно-джазового мистецтва Державної музичної академії ім. С.Прокоф’єва.
- Євген Гречищев. Викладач Державного московського училища джазового мистецтва, лідер ансамблю Moscow Jazz Pasengers
- Микола Кабоєв. Художній керівник та головний диригент Національного Державного естрадно-симфонічного оркестру Північної Осетії “Аланія”. Заслужений діяч мистецтв Росії.
- Юрій Кузнецов. Арт-Директор міжнародного джазового фестивалю “Джаз-Карнавал в Одесі”. Заслужений діяч мистецтв України.
- Арам Рустамянц. Директор дитячої джазової школи та муніципального освітньо-концертного центру ім. Кіма Назаретова. Ростов – на – Дону.

(Не буду казати, кого запрошували з Києва. Він все одно не з’явився).

„Одесса – мама, Ростов – отец.”

- Чем этот конкурс отличается от других... То есть джазовый конкурс – это всегда больше свободы. Дети общаются. Несмотря на то, кто откуда приехал - они сдружились и все вечера и дни проводили вместе... Тусовались, обменивались дисками, какой-то информацией... „А как ты занимаешься, а что снимаешь? А на, послушай этого саксофониста...” и так далее. Вот это наверное самое главное, вот это „кипение”, общение. Ведь правда – это здорово. И не только для детей – для нас это тоже очень полезно, просто необходимо.

Андрій Мачнєв, керівник Біг-бенду школи імені Кіма Назаретова, Ростов – на – Дону.)

- Конечно же, участвовать нужно, несмотря на то, Что ты играешь и Как ты играешь и когда рядом с тобой находятся музыканты чуть повыше рангом, это очень хорошо… потому- что растёшь, растёшь, растёшь, растёшь…. На этом конкурсе… как всегда, ростовчане были ярче всех: Соня Стативка – это для меня было просто открытие, чтобы ребёнок в 7 лет, занимаясь полтора года джазовым пением, уже так правильно понимал джаз : и штрихи на месте, и акценты… всё правильно, можно уже с уверенностью сказать, что Соня, в свои 7 лет, начинающая классная джазовая певица, очень классная; барабанщик 10 летний, Самвел Саркисян, который два года назад приехал сюда как пианист, уморил всех… И вдруг неожиданно заявил себя как потрясающий барабанщик… а ему всего 10 лет; контрабасист Фёдор Степанов - не менее потрясающий музыкант… Вообще, о ростовчанах можно говорить очень долго.

Тетяна Боєва. Член Жюрі. Джазова співачка, викладач. Одеса, Україна.

Можна констатувати той факт, що на фестивалі в Южному вже виокремлюються певні школи, певні напрями, представників яких можна упізнати з закритими очима.
- Рідна, одеська, загалом вокальна:
Тамара Лукашова – 1-е місце, Наталя Оцабрик – 2-е
- трохи молодша южненська:
ансамбль „Акцент” з Южного посів 1-е місце, і вже отримав запрошення на 4-й міжнародний дитячий джазовий фестиваль “Атлант-М” у Києві.
- Єдиними (!) представниками столичної, київської школи були Little Band Академія на чолі з Басюком (1-е місце серед біг-бендів).
- Окрім того - криворізька школа, яка завжди дивувала своїми традиціями, що відображалися у молодих музикантах:
Without Name – 3-е місце у категорії “ансамблі”,
- херсоньска духова, зокрема, школа:
Диксиленд з Херсону, якому вже понад 50 років – 2-е місце у категорії “ансамблі” .
- Московська – із своїми яскравими барвами – європейською зорієнтованістю, наближенням до нової композиційної музики:
Олексій Іванніков – 1-е місце, інструменталісти, старша група; Петро Газаров – 3 місце інструменталісти, старша група, Андрій Марухін – 2 місце, інструменталісти, старша група
- і звичайно, ростовська школа – найсонячніша та найстабільнішо-яскравіша серед дитячих шкіл на всій території колишнього союзу.

Усі решта (з неперерахованих) нагород дісталися їм, Гран-Прі також. Жартували навіть, що з Ростову міг би ніхто й не приїзджати, їм би просто вислали поштою призи. А отже, про таємниці викладання та навчання у ростовській школі продовжує диригент оркестру, саксофоніст Андрій Мачнєв.

- Нам достаточно было, чтобы прошло несколько лет. Аналогов школе, как я понимаю, нет, поэтому было трудно, пример брать почти не с кого. Просто был костяк – Арам Рустамянц (фортепиано), я - на саксофоне, Виталий Перов (бас-гитара), Григорий Дерацуев (барабаны). Это наш квартет, вокруг которого стали собираться единомышленники. И с самого начала мы импровизировали с детьми, потому что, сознаюсь вам честно, каких-то чётких, определённых программ, методичек у нас не было и нет до сих пор. И когда у нас просят программы… Нам просто нечего давать, честное слово… (сміється). Какая-то основа, конечно, существует. То есть мы знаем, по каким требованиям принимать техзачёты, экзамены… А касательно каких-то программ, подхода… Он у нас индивидуальный. Школа, на самом деле, не такая большая, на сегодня человек 350-400 и построена она таким образом : для тех, кто просто хочет научиться, как говорят «для себя» (приходят и взрослые, за 30 лет, хотят импровизировать) – существует одна программа, а для детей, которые действительно могут продолжить наше дело – совершенно другая программа. И конечно, мы вкладываем в них, всё что умеем.

(Додам, що приймають у школу, починаючи з 3-4 років, одразу на кілька існтрументів. Потім – людина визначається, разом з педагогами і грає на чомусь одному, або ж співає)

А ви задоволені вашим виступом і тим, що Вас так оцінили?

- Вы знаете, я никогда не мог сказать, что доволен на 100 процентов выступлением. Тем более ожидать, предсказывать с детьми ничего нельзя. Кто-то вспомнил про маму, кому-то взгрустнулось. Но тем не менее, я вижу, когда им нравится играть. Вот это, наверное, небольшой мой секрет. Я стараюсь выбирать пьесы, конечно чтобы они соответствовали формату, но и чтобы детям они нравились. Чтобы они получали удовольствие от того, что они делают. А представьте, когда и мне нравится что звучит и детям нравится то, что они играют - публика в результате получает двойное удовольствие.

Можу підтвердити, що це чиста правда. А на додачу – слова Тетяни Боєвої, члена жюрі, джазової співачки, педагога з Одеси.

- Для того, чтобы у нас в стране джазовое образование достигло подобного уровня – нужно любить детей, так, как это происходит в Ростове. Это же видно невооружённым взглядом, как педагоги относятся к детям : как они на сцене помогут подвинуть ребёнку микрофон, поставить малый барабан, каждый педагог для своего ребёнка крутится на сцене, хочет что-то сделать. Это культура отношения, это любовь. И поэтому ростовские дети уже сейчас играют так, как мы… наверное уже не сыграем. Они уже иначе чувствуют и иначе мыслят. Вот это самое главное.

Якщо б за часів Вашого дитинства проводився подібний конкурс, Вам би хотілося взяти участь у ньому?

- Я очень жалею, что в моём детстве такого не было. Я бы с удовольствием поучаствовала. Я почитала за счастье послушать пластинку Цфасмана, с его «гениальной» музыкой, пыталась повторять… Конечно позже появились и настоящие джазовые диски… Но я очень жалею, что в моём детстве подобного конкурса не было и что у меня не было таких педагогов, как в Ростове.

А тепер цікаве ставлення самих учасників до конкурсів, до перемог і до музики:

Аліна Енгібарян. 13 років. Вокал. Володарка 2-ї премії у номінації Вокалісти-Вокальні Ансамблі, старша група (у складі вокального квінтету під орудою Лариси Молчанової), а також, солістка Біг-Бенду під орудою Андрія Мачнєва.
(Гран-Прі 2002, 2006 рр.) Ростов – на – Дону.

- Без музыки какие места, конкурсы, фестивали… Надо же сначала хорошо потрудиться, для того, чтобы что-то показать, при чём хорошо. Ну и на конкурсе, я считаю, что надо бороться не за 1-е место, а просто показать себя на высшем уровне. Но конечно же, (з посмішкою) очень приятно, когда ты видишь, что то, что ты делаешь, кому-то приносит удовольствие и кто-то это ценит… Но я не считаю это главным. Очень много новых людей, новых знакомств, нового общения. Мы уже приобрели друзей, подружились со многими городами. Все очень хорошие ребята, даже соперничать с ними не хочется. Хочется, как с друзьями, поучаствовать с ними в одном концерте. Это так хорошо, когда есть с кем обменяться своими интересами, своими навыками, может, кому-то что-то подсказать… или же кто-то тебе что-то подскажет. Расскажет, что слушает, а ты ему дашь свои диски… Вот это самое главное – джазовое общение.

Артем Лебедєв. 18 років. Бас-гітара. Лідер гурту Without Name. Володар 3-ї премії у номінації ансамблі. Кривий Ріг.

- Конечно же, музыкант в первую очередь должен делать своё дело, а потом, если это кому-то понравится – радоваться. Но немного, потому-что надо продолжать заниматься и учиться, чем больше – тем лучше. Но когда выпадает возможность где-то поиграть, показать себя, посмотреть на остальных – это просто здорово. Это ведь тоже часть обучения. И хорошо, что жюри такое разное. Кому-то одна музыка нравится, кому-то другая. Все они професионалы и приятно, конечно, что нас оценили.

Стосовно розвитку джазової освіти в Україні.

- Я считаю, что для этого нужно немного денег и очень много усилий. Если наше поколение будет работать хорошо, заниматься, если им это будет интересно, тогда всё будет в порядке. То есть Украина выйдет на хороший уровень.

Зараз що найбільше хочеться зробити – випустити свій альбом, або ж перемогти на Додж-Junior?

- Честно говоря, записать альбом мы всегда успеем, а вот попасть на Додж – лучше, конечно, сейчас…

(Зауважу – заявки на Додж-Junior 2006, приймалися до 10.03.2006. Група “Without Name”, лідером якої є Артем Лебедєв, як справжні джазові музиканти – надіслали заявку (звичайною поштою) - 09.03.2006.)

Олексій Іванніков. 18 років. Рояль. 1-а премія в номінації солісти-інструменталісти, старша група. Москва.

- Конкурс – это такое немного спортивное занятие, которое демонстрирует твоё самоотверженное занятие музыкой в течение определённого времени. Конкурсы, конечно, подтверджают уровень профессионализма, но ведь есть много музыкантов, которые вообще никогда не принимали участия в конкурсах и достигали невероятных высот. Но всё-таки, это школа для саморазвития. Конкурс этот очень хороший, но я не ожидал, что он будет настолько «детским». А дети, конечно, просто классные. Да и вообще мне и город понравился и атмосфера тут… джазовая. Единственное, чтобы я сделал – разделил выступления по возрасту: в этот день играют участники от 10 до 14 лет, а на следующий – от 14 до 18. Мне кажется, что жюри сложновато оценивать, когда после 7-ми летнего ребёнка, выходит сразу 18-летний.

Чи згодні Ви з розподілом джазу на європейський та американський. І якщо так, що Вам до вподоби, що Вам хочеться грати?

- Конечно, абсолютно согласен. Американский джаз всегда был и остаётся более горячим, более традиционным, более чёрным, негритянским. Очень энергичным, такая кульминационная музыка, как говорят. А уровень развития европейского уже давно не уступает американскому. Хотя у нас музыка выражается в каких-то настроениях, более мягкая музыка, ну плюс конечно же, мастерство музыкантов. Более меланхоличная музыка, более интеллектуальная. И естесственно – она мне ближе.

Хочу додати, що всі з опитаних (учасники, педагоги, члени жюрі) – зійшлися на тому, що бути професійним джазовим музикантом без класичної освіти неможливо.

Цікавий факт – дитячий джазовий фестиваль народився в Одесі на 8 років раніше, аніж дорослий „Джаз-Карнавал”.
Мені дуже хочеться вірити у те, що розвиткові джазу в Україні приділяється порівняно велика увага... але не віриться.

За винятком педагогів-ентузіастів, деяких меценатів-ентузіастів, на кшталт Атланту-М зі своїм фестивалем, або ж одеського припортового заводу та морського торгівельного порту „Южний” – які організовують цей фестиваль – ніхто нічого не “віддає” для розвитку справи. Я не рахую якісь невеличкі локальні акції.
Знаєте у що мені хочеться вірити?..
У те, що, можливо, не у 2008 (фестиваль проводиться раз на два роки), а хоча б у 2010 році Гран-Прі – дістанеться українським джазовим дітям...
Можливо, вже час починати доводити нашій маленькій і не маленькій молоді, що вона не найгірша, а найкраща.
Можливо, якась методика виховання у нас не дуже правильна... Потрібно казати дітям, що воні обдаровані. Розповідати їм, що вони можуть, вміють і будуть створювати майбутнє. У цьому випадку – музичне, джазове. Дуже хочеться, аби воно, майбутнє, по-справжньому, було світлим і щоби у ньому звучала хороша музика.
За для цього, учасникам здається, треба небагато – просто допомогти їм займатися улюбленою справою – грати ту музику, яку вони хочуть...
Ми то, розуміємо, що треба трошки більше... технічна база, “технічні” професійні педагоги (вони є!, просто не завжди при посадах та званнях), концерти, фестивалі, джеми, клуби і, пробачте, відродження культури - як виховання, так і культури загалом.
Здається, що не знаєте, за що хапатися і з чого починати.
А ви лише по-справжньому проявіть бажання і припиніть вести пусті балачки, привозити “дешевих” музикантів... (якщо ви професіонал, звісно, бо у нас вистачає і іншого, нажаль)...
А ще - згадайте, що наші діти відчувають, грають по справжьому. І будуть робити це ще краще, якщо знатимуть – що це комусь потрібно окрім їхніх педагогів та родичів.
Я для цього дещо вже роблю. Буду і хочу робити далі.
А ще, хочу потрапити на 9-ий дитячий міжнародний джазовий фестиваль імені Леоніда Утьосова.